Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер 📚 - Українською

Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер"

326
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер" автора Сергій Оксенік. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123
Перейти на сторінку:
так і прижився в родині Вуханя. До Лелі з Лисим навідувався далеко не щодня. Та й то. Клопотів у нього вистачало. Того року чомусь усе село заходилося ремонтувати хати. І Вухань, і Петрусь світу білого не бачили — роботи було вище голови.

Аж через два роки у Лелі народилася дівчинка Марійка — страшенно схожа на Марічку, тільки зовсім мала. Марічка відтоді дуже запишалася. Вона вже не була наймолодшою дівчинкою в селі. Вона проводила з Марійкою майже весь свій час, казала, що дитина надзвичайно розумна і що з нею цікаво розмовляти. Про що вони там розмовляли, знову ж таки лишалося для всіх таємницею. Тільки одного разу старша зізналася, що Марійці дуже подобається Тарасик. Той своїх почуттів і не приховував. Коли бачив малу ровесницю, починав щось ґелґотіти, махав руками — дуже нагадував Сокола.

Лисий тепер не те щоб боявся, а якось обережно й уважно ставився до Марічки — після того, як вона його забалакала й змусила вивихнути ногу. Звичайно, дівчинка його тоді врятувала, але хто його зна, коли їй іще забандюриться скористатися цим своїм умінням!

Наталочка довго намагалася зліпити хробака. Її просто зациклило на цьому намірі. Один, другий, третій — і щоразу носила до Лисого, аби підтвердив, що нарешті схоже. Ні. Не підтверджував. І раптом одного дня, побачивши чергову спробу, Лисий аж сахнувся. Зовсім як живий.

— Як тобі вдалося?! — здивувався він.

— А мені Марічка розповіла так, що я його аж побачила.

Лисому стало недобре. Ввечері розповів усю цю історію Лелі. Щось, каже, треба робити. Якось стримати її. Щоб не було якого лиха.

— Якого лиха? — здивувалася Леля. — Хіба вона щось погане зробила?

— Ні. Нічого поганого. Але хтозна, що буде завтра.

— Ти гадаєш, завтра вона зробить щось погане?

— Ні, Лелю. Я так не вважаю. Але вона ще мала. Вона може подумати, ніби робить щось добре, а вийде…

— Ну, наприклад?

— Та в тому ж і річ, що я не знаю, що це може бути! — Лисий замислився. — От згадай, як вона колись розповіла Пластунові про те, що ми пастку на нього влаштували.

— Я пам’ятаю, — відповіла Леля. — І хіба з того, що вона зробила, вийшло щось погане? Все одно ж зрештою з’ясувалося, що вона зробила правильно!

Лисий не міг з нею сперечатися. Він тільки руками розвів.

— Не хвилюйся, Лесику! — спробувала вона заспокоїти його. — Марічка просто серцем чує, де добре, а де погане. Вона нікому не заподіє лиха.

Він замовк, хоча Леля його й не дуже переконала. Після цього намагався пильнувати. Та хіба ж малу впильнуєш! Утім, Лисий часто ловив себе на тому, що він став надто обережним з людьми, а часом навіть підозріливим. У ньому, немов скалка в нозі, муляла думка: тоді хробак знищив дуже багато черви. Але не всю. Десь далеко під землею росте нова лялечка. Коли вона виросте й набере сили, цього ніхто не знає. Але до того треба бути готовим.

А ще в селі народилося лоша. Через рік із лишком — іще одне. І тепер вони мали вже дві пари коней.

От тільки… З Васильком щось було негаразд. Вечорами люди, як завжди, збиралися до Лисої криниці й чекали: от прийде Василько, розважить їх, щось розповість. Раніше він ніколи не відмовлявся. А тут… То один раз віджартувався: мовляв, не в гуморі. То другого разу не прийшов, і ніхто не бачив, де він. Потім іще раз відмовився. А далі просто перестав вечорами ходити до криниці. Він узагалі був якийсь не такий, щось у ньому дуже змінилося. Що саме? І чому? Відповідей на ці запитання Лисий не мав.

І одного разу вирішив простежити, куди ж Василько зникає. Йому й соромно було цим займатись, однак після історії з Івасем він готовий був і на холодну воду дмухати. У Васильковій поведінці нічого подібного до Івасевої не було. І все ж…

Якось після вечері, коли хлопчик, поївши, подякував і вийшов з хати, Лисий вирушив за ним назирці. Стеження не було складним. Василько не крився, спокійно йшов у незрозумілому напрямку, не озираючись. Часом, однак зупинявся, але то були цілком виправдані, принаймні зрозумілі зупинки. Одного разу він опустився навпочіпки біля мурашника й довго розглядав, як мурахи загортають вхід на ніч. Потім якось спинився біля порожньої оселі, в якій давно ніхто не жив. Там він зірвав яблуко.

А далі почалося щось дуже підозріле. Лисий навіть не зразу збагнув, куди саме прямує Василько. А коли зрозумів… Той ішов до оселі Пластуна. Уже кілька років цей будинок стояв порожній. До порожніх осель ніхто не ходить — це нормально. Що там робити? Та й іди знай, що в тій хаті поселилося за цей час! Тим більше — в оселі Пластуна. Нічого доброго там одвіку не було. Чорні передчуття закралися в душу Лисого.

Дочекавшись, коли Василько зник за дверима, він підкрався й зазирнув у вікно. Василько саме запалював каганець. Потім сів на лаву за стіл — спиною до вікна, в яке підглядав за ним Лисий. Так він і сидів, щось перекладаючи на столі чи щось вирізаючи… Неможливо було розгледіти. Хоч як силкувався, Лисий не зміг здогадатись. Оглянувши кімнату, він з подивом помітив, що в ній дуже чисто. Невже це Василько поприбирав? Навіщо? А головне — чим же він тут вечорами займається?

Можна було обійти хату з двору й зазирнути звідти, але тоді Василько міг би його помітити. Лисий постояв іще й без відповідей пішов додому. Цього разу він вирішив не ділитися з Лелею своїми підозрами, аж поки все з’ясує.

Тож наступного дня попросив Василька піти в сад допомогти збирати плоди. Хлопчик не зрадів цьому дорученню, але опиратися не став. Та й у Лелі це не викликало ніякої підозри. Лисому видніше, кому й що доручати. Хто ж і доручатиме, як не він?

А Лисий вийшов з дому за півгодини й обхідним шляхом подався до хати Пластуна. Ішов він байдужим кроком, ніби прогулюючись, але встигав озиратися: чи ніхто його не переслідує. Дійшовши до Пластунової хвіртки, минув її, а потім повернувся й пірнув у двір.

У хаті було порожньо й чисто — ввечері він не помилився. Тут взагалі було доволі обжито. Відчутно, що Василько приходив сюди вже не вперше, що він тут узагалі провів досить багато часу. Принаймні саморобний каганець свідчив саме про це. А на столі біліли великі шматки берести, складені у два стоси — великий і маленький, а

1 ... 122 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер"