Читати книгу - "Леопард"

— Тобто стати до мене ближче. Тримати руку на пульсі справи й знов утверджувати свою перевагу.

— Коли ви нарешті прийшли, я насилу стримався, щоб не спитати про хід розслідування. — Сигурд Олтман глибоко зітхнув. — Але мені не можна було викликати підозру. Треба було терпіти, вичікувати, поки здобуду вашу довіру.

— І ви її здобули.

Сигурд Олтман спроквола кивнув:

— Дякую, мене тішить, що я викликаю довіру. До речі, я називав мою комірчину на фабриці «монтажною». І коли ви туди вдерлися, я оскаженів. Це ж моя оселя! Я був такий лютий, що мало не вимкнув вашому батькові апарат штучного дихання, Харрі. Але стримався. Я просто хочу, аби ви знали про це.

Харрі змовчав.

— Я маю лише одне питання, — мовив Сигурд. — Як ви дізналися про покинуту хатинку?

Харрі знизав плечима:

— Цілковита випадковість. Нам із колегою довелося туди увійти. Складалося враження, що там недавно були люди. Крім того, до пічки прилипли, як мені здалося, шматочки м’яса. Я не відразу знайшов зв’язок з рукою, що стирчала з-під снігохода. Вона скидалася на сосиску, спалену на грилі. Один з помічників тамтешнього ленсмана зішкріб залишки м’яса й відніс на аналіз ДНК. Ми матимемо результати за кілька днів. Тоні зберігав там особисті речі. Приміром, у шухляді я знайшов старе сімейне фото. Тоні там ще хлоп’я. Ви поганенько позбулися слідів, Сигурде.

Поліцейський став біля віконця, яке опустив Бйорн, нахилився, але поглядом уп’явся не у Бйорна, а у Сигурда Олтмана.

— Привіт, Уле, — мовив ленсман Скай. — Я заарештовую тебе за звинуваченням в убивстві цілої купи люду, мені зараз слід би було зачитати їхні імена, але ми зробимо це пізніше. Перш ніж я, обійшовши машину, відчиню дверцята, поклади, будь ласка, обидві руки на приладову дошку, щоб я їх бачив. Я надіну на тебе наручники, й ти підеш зі мною до чудової, щойно прибраної камери. Моя дружина приготувала січеники з тушкованою капустою, якщо я не забув, колись вони тобі дуже смакували. Зрозумів, Уле?

Частина сьома

Розділ 75. Розпад

— Якого біса? Що це значить?!

Була сьома година ранку, будівля Крипосу поволі прокидалася, а на порозі кабінету Харрі стояв розлючений Мікаель Бельман з кейсом в одній руці й примірником «Афтенпостен» у другій.

— Якщо ти про газету…

— Так, я маю на увазі оце! — І Бельман пожбурив газету на стіл Харрі просто йому під ніс.

Заголовок займав півсторінки: «ЗАЛИЦЯЛЬНИКА ЗААРЕШТОВАНО СЬОГОДНІ ВНОЧІ». Преса пронюхала про прізвисько Залицяльник-Кавалер того ж таки дня, як вони охрестили його так у залі засідань «Одін». «ЗААРЕШТОВАНО СЬОГОДНІ вНОЧІ» — це, звісно, не зовсім відповідає дійсності, адже насправді затримання провели напередодні увечері, а ленсман Скай знайшов час, щоб відправити повідомлення для преси лише після півночі й останніх теленовин, перед самісіньким підписанням ранкових номерів до друку. Повідомлення було коротким, ані точного часу, ані особливих обставин арешту, — йшлося лише про те, що у результаті активних слідчих дій місцевого відділка поліції Залицяльника затримано біля старої будівлі клубу в Утре-Енебаці.

— Що це означає? — перепитав Бельман.

— Це означає, що поліція нарешті запроторила за ґрати найжорстокішого убивцю в історії Норвегії, — відповів Харрі, намагаючись опустити спинку крісла.

— Поліція? — прохрипів Бельман. — Дільниця ленсмана в… — йому довелося звіритися з газетою, — в Утре-Енебаці?

— Не надто суттєво, хто розкриє справу, лише б її було розкрито, — мовив Харрі й став мацати руків’я під сидінням. — Як же діє ця клята штукенція?

Бельман відступив на кілька кроків, причинив двері.

— Послухай-но, Холе.

— Ти більше не називаєш мене Харрі?

— Стули пельку й уважненько послухай. Я знаю, що трапилось. Ти побалакав з Хагеном і збагнув, що не зможеш доручити арешт йому та відділу убивств, бо ризику для нього забагато. І, не спромігшись перемогти на своєму полі, вхопився за нічию. Ти віддав усі лаври цьому селюкові-ленсману, котрий ні греця не тямить у розслідуванні убивств!

— Чому, шефе? — перепитав Харрі й глянув на Бельмана простацьки-щиро. — Один з трупів знайшли на його дільниці, тож він, цілком природно, стежив за розвитком розслідування на своєму місцевому рівні. І вочевидь винюхав ту давню історію про Тоні Лейке. Як на мене, то це ж добросовісно виконана поліцейська робота.

Плями на чолі Бельмана заграли всіма кольорами веселки.

— А знаєш, як на це подивляться у Міністерстві юстиції? Вони надали мені право вести розслідування, я працюю тижнями, а результатів — пшик! І раптом вигулькує цей селюк і обскакує нас усього за кілька днів!

— Гм… — Харрі смикнув ручку на себе… й крісло різко відхилилося назад. — Дійсно, шефе, у цьому й справді немає анічогісінько доброго.

Бельман, упершись руками в стіл, нахилився уперед, аж слина бризнула в обличчя Харрі.

— І для тебе теж — нічогісінько доброго, Холе! По обіді я віддам грудку, яку знайшли у твоєму помешканні, в лабораторію, і там підтвердять, що це опіум. Тобі гаплик, Холе.

— І що далі, шефе? — Харрі гойдався у кріслі, смикаючи й крутячи руків’я.

Бельман зморщив чоло:

— Це ти до чого?

— А що ти казатимеш пресі та міністерству? Коли вони глянуть на дату ордера на обшук, який, до речі, виписано за твоїм запитом? І спитають, як це сталося, що через день по тому, як у поліцейського знайшли опіум, ти ставиш цю ж таки людину на надважливу ділянку у твоїй же таки слідчій групі? Хтось обов’язково зазначить, що за такого керівництва Крипосом нічого дивуватися, що місцевий відділок поліції, з однією-єдиною камерою стеження у «мавпятнику» й жінкою ленсмана за кухаря, знаходить убивць набагато оперативніше.

Бельман тільки хапав ротом повітря, як риба.

— Отакі діла! — вдоволено посміхаючись, Харрі відхилився на спинку крісла. І заплющив очі, коли двері хряпнули.

Сонце вже перекотилося за пагорб, коли Кронглі спинив снігохід і підійшов до Роя Стілле, котрий стояв біля лижної палиці, що стирчала зі снігу.

— Що тут?

— Здається, знайшли, — мовив Стілле. — Найпевніше, це та сама палиця, якою Холе позначив місце, де впав снігохід.

Стілле допрацював майже до пенсії і був цілком задоволений скромною посадою простого поліцейського. Він мав густе сиве волосся, рішучий погляд і спокійний голос, тож, розмовляючи з ним, люди гадали, що серед них двох ленсман саме він, а не Кронглі.

— Невже? — здивовано спитав Кронглі.

Вони підійшли до краю урвища. Стілле показав рукою вниз. І у завалі Кронглі побачив снігохід. Він підніс бінокля до очей. Завважив голу спалену руку, що стирчала з-під снігохода. Пробурмотів:

— Чорти б