Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Гулящу дружину прирізають ножем, тіло її розтинають на шматки…

— На шматки? — прогугнявив Ньо-Гало.

Насіб наблизив до нього своє пухке обличчя з м'якими білими щоками, надав йому бандитського виразу і підкрутив кінчик вуса.

— Так, куме Ньо-Гало, там ніхто не задовольниться тим, щоб убити двома-трьома пострілами зрадницю і негідника, що її спокусив. Наш край — край мужніх людей, і з невірною дружиною чинять по-нашому: шматують її, зміюку, починаючи із сосків…

— Із сосків? Який вандалізм! — Навіть полковник Рібейріньйо здригнувся.

— Ніякого вандалізму! Дружина, що зрадила чоловіка, на інше й не заслуговує. Якби я був одружений і дружина подарувала мені роги — о-о! — я розрахувався б з нею за сірійським законом: пошаткував би її на капусту… На інше я не погодився б.

— А що роблять з коханцем? — зацікавився Маурісіо Каїрес, на якого слова Насіба справили величезне враження.

— З негідником, що заплямував честь чоловіка? — Він кинув насуплений погляд і, піднявши руку, коротко і глухо розсміявся. — Його хапають кілька дужих сірійців, спускають з нього штани, розсувають ноги… і чоловік, гарно вигостреною бритвою… — Насіб рвучко змахнув рукою, доповнюючи подальший хід подій виразним жестом.

— Невже? Не може бути!

— Саме так! Каструють, як кнура…

Жоан Фулженсіо провів рукою по шиї.

— Але ж це неймовірно, Насібе. Хоч, правда, кожна країна має свої звичаї…

— Чорт батька зна що, — сказав Капітан. — У вас, мабуть, половина чоловіків кастрати… коли взяти до уваги темперамент цих турків…

— А хто їх спонукує лізти в чужий дім і красти те, що їм не належить? — втрутився Маурісіо. — Та й потім, честь родини…

Араб Насіб тріумфував, усміхаючись і лагідно поглядаючи на відвідувачів. Йому подобалося бути господарем бару. Де точаться такі цікаві розмови і суперечки, де грають в кості, шашки, покер.

— Ходім зіграємо… — запропонував Капітан.

— Сьогодні не можу. Багато людей. Та ще незабаром треба знову іти шукати нову куховарку.

Доктор згодився на гру, і вони з Капітаном сіли за стіл. Ньо-Гало приєднався до них, він вирішив зіграти з переможцем. Поки перемішували кості, Доктор почав розповідати:

— Схожий випадок трапився з одним із Авілів… Він почав упадати біля дружини наглядача, але чоловік довідався…

— І кастрував вашого родича?

— Хто сказав, що кастрував? Чоловік вдерся зі зброєю в руках, але прадід встиг вистрілити раніше…

Компанія почала розходитись, наступала обідня година. Йдучи з готелю до кінотеатру, з'явився, як і вранці, Діоженес з подружжям акторів. Тоніко Бастос поцікавився:

— Вона лише для Мундіньйо?

Капітан, не відволікаючись від гри у кості, відповів, почуваючи, що тепер він певною мірою відповідальний за вчинки Мундіньйо:

— У них немає нічого спільного. Вона вільна, як пташка, і коли ваша ласка…

Тоніко свиснув від захоплення. Подружжя привіталось до них. Анабела усміхнулась.

— Піду-но і я привітаю їх від імені міста.

— Не вплутуйте місто у ваші темні справи, шелихвосте ви такий.

— Обережно: у чоловіка, мабуть, знайдеться бритва… — промовив полковник Рібейріньйо.

Але вони не встигли підійти до акторів: з'явився полковник Амансіо Леал, і цікавість взяла гору — всі знали, що після вбивства Жезуїньйо переховувався в його будинку. Вчинивши акт помсти, полковник спокійно вийшов з кімнати, щоб уникнути арешту на місці злочину. Він перетнув, не кваплячись, майже все місто, де, як і кожного базарного дня, панувало пожвавлення, з'явився у будинок свого соратника і друга з часів боротьби за землю і послав передати судді, що прийде до нього наступного дня. Він, поза всяким сумнівом, знав, що його негайно звільнять і суду він чекатиме на волі, як це вже не раз бувало у подібних випадках. Полковник Амансіо пошукав когось очима і підійшов до Маурісіо:

— Я можу з вами поговорити, сеньйоре?

Адвокат підвівся, і вони рушили обоє в глибину приміщення. Фазендейро щось сказав Маурісіо, той схвально кивнув головою і повернувся до столика по свій капелюх.

— З вашого дозволу я вас залишаю.

Полковник Амансіо попрощався:

— На все добре, сеньйори.

Вони пішли вулицею полковника Адамі: будинок Амансіо стояв біля майдану, де була початкова школа. Найцікавіші перехожі зупинялися, щоб поглянути, як вони ідуть вулицею, мовчазні і серйозні, немов супроводжують релігійну процесію або покійника.

— Хоче найняти Маурісіо для захисту.

— Правильно зробить, не схибить. На суді буде репрезентовано і Старий і Новий завіт.

— Воно-то так… Але ж Жезуїньйо не потребує адвоката. Все одно його виправдають.

Капітан обернувся, тримаючи в руках кості, і сказав:

— Цей Маурісіо — брехун і лицемір… Розпусний вдівець.

— Кажуть, що одна негритяночка не витримала, потрапивши до його рук.

— Я теж чув про це…

— А втім, одна бігає до нього аж з пагорба Уньан щоночі.

На порозі кінотеатру знову з'явились принц і Анабела, а позад них Діоженес, як завжди, з невдоволеним виразом на обличчі.