Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

Коротше кажучи, це була глибоко розчарована й нещасна жінка, і вона, холоднокровно все обдумавши, віддала перевагу самогубству. І помсті.

— Зовсім не думаючи про мораль? — запитав Харрі.

— Питання про мораль, звичайно, цікаве. — Еуне склав руки на грудях. — Адже суспільство накладає на нас моральний обов’язок жити й тому відкидає суїцид. Але Анна явно захоплювалась античністю і, не виключено, дотримувалася думки старогрецьких філософів: людина вільна вирішувати сама, коли їй помирати. Ніцше теж вважав, що людина має повне моральне право позбавити себе життя. Він навіть використовував термін «Freitod», тобто «добровільна смерть». — Еуне підніс вказівний палець. — Але перед нею виникла інша дилема. А саме — життя або помста. У будь-якому разі Анна сповідала християнську етику, а та забороняє мститися. Парадокс, зрозуміло, полягає в тому, що християни вірять у Бога, який сам по собі — грізний месник. Якщо ти щось робиш наперекір йому, значить, горіти тобі вічно в пеклі, а така відплата несумірна з величиною гріха, швидше це справа Міжнародної амністії. І якщо…

— А може, це просто ненависть?

Еуне й Харрі поврнулися до Беате. Вона перелякано подивилася на них, немов ці слова зірвалися з її губ помилково.

— Мораль, етика, — прошепотіла вона. — Життєлюбність. Любов. Та все ж найсильніша ненависть.

47

Світіння моря

Харрі стояв біля відчиненого вікна і слухав далеке завивання сирени «швидкої», що поволі тонула в шумі Улоговини[67]. Будинок, успадкований Ракеллю від батька, височів над нею, і Харрі як на долоні бачив те, що відбувається там, під світловим покривом, щоправда, лише те, що міг розгледіти серед величезних дерев, що стояли у саду. Він любив цей краєвид. Думка про те, скільки вже років вони ростуть тут, заспокоювала його. І про міські вогні, світло яких нагадувало морське світіння. Морське квітіння Харрі бачив лише раз у житті, коли дід одного разу вночі взяв його з собою в човен, збираючись на лов крабів у районі Свартхольмена. Всього одна ніч. Але цей краєвид він не забував ніколи. Одна з картин, які з кожним роком ставали в пам’яті все більш ясними і реальними. Так було далеко не зі всіма його спогадами. Скільки ночей він провів із Анною на цьому ліжку, скільки разів на борту судна капітана Еспера вони вирушали в плавання по бурхливих хвилях? Йому й не згадати. А незабаром і решта забудеться. Сумно? Так. Сумно, але необхідно.

Та все ж дві картини, пов’язані з ім’ям Анни, ніколи, він знав це напевно, ніколи не зітруться у нього з пам’яті. Дві майже однакові картини. Її густе волосся віялом розкидане по подушці, очі широко розкриті, однією рукою вона міцно стискає біле-біле простирадло. Різниця тільки в положенні пальців іншої руки. У першому випадку вони сплетені з його пальцями. А в іншому — стискають рукоять пістолета.

— Ти вікно не зачиниш? — почув він за спиною голос Ракелі. Вона сиділа на дивані, підібравши під себе ноги, з келихом червоного вина. Олег уже вирушив спати, задоволений своєю першою перемогою над Харрі в тетріс, Харрі вже боявся, що його ера безповоротно канула в минуле.

Новини не містили ніяких новин. Рефрени, що набили оскому: хрестовий похід на Схід, відплата Заходу. Вони вимкнули телевізор і поставили платівку «Стоун Роузес»[68], яку Харрі, на свій подив і задоволення, виявив у її зібранні. Часи юності. Тоді більше за все піднімали йому настрій зухвалі англійські хлопчаки з гітарами і театралізованими ефектами. Тепер йому подобалися «Kings of Convenience»[69], мелодії в них хай і повільні, але хоч трохи не такі тужливі, як у Донована[70].І «Стоун Роузес» на малій гучності. Сумно, але факт. А можливо, необхідно. Життя розвивається немов по спіралі. Він зачинив вікно і дав самому собі обіцянку за першої нагоди взяти з собою Олега в море ловити крабів.

«Down, down, down, — чулося з динаміків бурмотіння «Стоун Роузес». Ракель нагнулася і відсьорбнула вина.

— Це стародавня історія, — прошепотіла вона. — Два брати закохані в одну жінку, адже це само по собі сюжет для трагедії.

Вони сплели руки і мовчки прислухалися до дихання одне одного.

— Ти кохав її? — запитала вона.

Харрі довго думав, перш ніж відповісти:

— Не пам’ятаю. Я тоді жив… як у тумані.

Вона погладила його по щоці:

— Знаєш, яка думка мене пригнічує? Що ця жінка, яку я ніколи не зустрічала і не бачила, пробралася до твоєї квартири й бачила нас трьох на фотографії з Фрогнерсетерена на твоєму дзеркалі. І при цьому знала, що все зруйнує. Адже ви, судячи з усього, кохали одне одного.

— М-м. Вона спланувала все ще до того, як дізналася про вас із Олегом. Підпис Алі опинився у неї ще влітку.

— До речі, уяви собі, як їй, лівші, важко було підроблювати підпис.

— А я про це навіть не думав. — Він обхопив голову руками. — Давай поговоримо про що-небудь інше. Що, коли мені попросити батька здати нам на літо будинок в Ондальснесі? Погода там зазвичай лайно, та зате є елінг і весловий човен — від діда залишилися.

Ракель засміялась, і Харрі заплющив очі. Він любив її сміх. І подумав: якщо більше не наробить дурниць, йому, можливо, пощастить чути цей сміх іще дуже довго.

Харрі прокинувся ніби від поштовху. Схопився з ліжка, намагаючись угамувати дихання. Йому щось приснилося, але сон не запам’ятався. Серце билося так, немов замість нього встановили якийсь скажений барабан. Чи то він знову опинився під водою у басейні в Бангкоку? Чи перед убивцею в люксі сасів ського готелю? Голова розламувалася.

— Що сталося? — пробурмотіла в темряві Ракель.

— Нічого, — прошепотів Харрі. — Спи!

Він пройшов у ванну і випив склянку води. Із дзеркала на нього дивилося змарніле, мертвотно-бліде обличчя. За вікном здійнявся вітер. Гілки величезного дуба шмагали стіну будинку. Били його по плечах. Лоскотали потилицю, так що волосся встало дибки. Харрі знову наповнив склянку і поволі осушив її. Тепер він пригадав. Пригадав, що йому приснилося. Хлопчак, який сидить на краю даху і теліпає ногами. Він не пішов на урок. Твори за нього писав молодший брат. Він показував коханій брата ті місця, де вони гралися дітьми. Йому приснився сюжет трагедії.

Коли він знову забрався під ковдру, Ракель спала.