Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

Годинник на нічному столику показував 05.03, коли він не витримав, підвівся, подзвонив у довідкову й дізнався номер домашнього телефону Жана Хуе.

48

Генріх Ширмер

Беате прокинулася після третього дзвінка. Вона перевернулася на бік і подивилася на годинник. Чверть на шосту. Вона залишилася в ліжку, вирішуючи, як краще — встати і послати його до дідька чи прикинутися, що її немає вдома. Пролунав іще один дзвінок, такий наполегливий, що стало ясно — він не вгамується.

Вона зітхнула, встала з ліжка, наділа халатик і підняла слухавку домофону.

— Так?

— Соррі, що дзвоню так пізно. Або, вірніше, рано.

— Забирайся до біса, Томе.

Настала довга пауза.

— Це не Том, — мовив голос. — Це я, Харрі.

Беате тихенько вилаялась і натиснула кнопку.

— Сил не було валятися без сну, — сказав Харрі, ввійшовши до квартири. — Мова про Забійника.

Він улаштувався на дивані, а Беате тим часом зникла у спальні.

— А історія з Волером, як уже було сказано, мене абсолютно не колише! — крикнув він у відчинені двері спальні.

— Як ти сам говориш, це вже було сказано! — крикнула вона у відповідь. — Крім того, його усунено.

— Я знаю. Мене викликали на допит до Служби внутрішньої безпеки на предмет моєї участі у справі Альфа Гуннеруда.

Вона повернулась із спальні в джинсах і білій майці з короткими рукавами й зупинилася перед ним. Харрі підвів на неї погляд.

— Малося на увазі, що я його усунула, — сказала вона.

— Що-о?

— Він останнє лайно. Але хоч ти і маєш рацію* це ще не означає, що ти можеш розповідати про це кожному зустрічному.

Харрі схилив голову набік і заплющив одне око.

— Мені повторити? — запитала вона.

— Та ні, — відповів він, — мені здається, я все зрозумів. А якщо не кожному зустрічному, а другу?

— Кава? — Беате не встигла повернутись у бік кухні, як її обличчя зашарілося. Харрі підвівся й рушив за нею. Біля столика на кухні стояв тільки один стілець. На стіні висіло дерев’яне плаке, на якому рожевими літерами було виведено одну з «Промов Високого»:

Перш ніж до будинку ввійдеш, всі входи ти оглянь, ти роздивись, —

бо звідки знати, чи немає недругів у цьому житлі1.

— Ракель учора ввечері навела мене на дві думки, — повідомив Харрі і притулився до кухонного столу. — За її словами, історія про двох братів, закоханих в одну жінку, — це сюжет класичної трагедії. А ще вона здивувалася, як лівші Анні вдалося скопіювати підпис Алі, вірніше, яких зусиль їй це коштувало.

1 Edda Saemundar (Старша Едда) — найдавніша збірка епічних творів ісландської літератури. Старша Едда поєднує численні міфи й легенди скандинавського культурного простору часів Середньовіччя.

— Ну і що? — Беате висипала мірну ложечку кави в кавоварку.

— Тронн Гретте дав нам декілька шкільних зошитів Лева, щоб порівняти його почерк із почерком самовбивці. Ти не пам’ятаєш, із якого предмета?

— Загалом ні, пам’ятаю тільки, що зошити були його, — я перевірила. — Вона налила в кавоварку води,

— Із норвезької, — сказав Харрі.

— Цілком можливо, — погодилася вона і повернулася до нього.

— А я знаю точно, — заявив Харрі. — Я щойно від Жана Хуе з криміналістичної лабораторії.

— Графолог? Посеред ночі?

— У нього домашній офіс, і він виявив розуміння. Він порівняв чернетки творів і передсмертну записку ось із цим, — Харрі розгорнув аркуш паперу і поклав його на кухонний стіл. — Кава скоро буде?

— Ти що, поспішаєш?

— Нам усім треба поквапитися, — сказав Харрі. — А ти перевір, будь ласка, заново ті банківські рахунки.

Загалом Ельсе Лунд, офіс-менеджеру й одній із двох спів робітниць турбюро «Бразтур», досить часто дзвонили ноча ми клієнти. Когось пограбували у Бразилії, хтось загубив паспорт і квиток, ось вони у відчаї й набирали номер її мо більного телефону, абсолютно забувши про різницю в часі. Тому, лягаючи спати, вона ховала мобільник подалі. Тим біль ше вона була неприємно здивована, коли о пів на шосту ранку задзвонив її домашній телефон і голос на іншому кіп ці дроту запитав, чи не може вона негайно прибути на роботу. Втім, вона злегка пом’якшала, коли той же голос додав, що телефонують із поліції.

— Сподіваюся, це питання життя і смерті, — мовила Ельсе Лунд.

— Саме так, — озвався голос. — Скоріше смерті.

Руне Іварссон, як завжди, першим з’явився на робочому місці. Він подививсь у вікно. Він любив тишу, йому подобалося, що він один на всьому поверсі, але не в цьому полягала причина його ранньої появи на роботі. Просто до приходу решти співробітників він устигав прочитати отримані напередодні ввечері факси та рапорти, а також проглянути вранішні газети й таким чином забезпечити собі необхідну перевагу. Керівник має все тримати під контролем, і значить, йому потрібен спостережний пункт, своєрідний капітанський місток, звідки у нього прекрасний огляд. І якщо його підлеглі час від часу висловлювали подив із приводу того, що керівництво притримує інформацію, то це просто від нерозуміння, адже знання — влада, а керівництво має володіти владою, щоб уміти правильно визначити курс, який врешті-решт приведе їх усіх у потрібну гавань. Отже, збираючи всю інформацію, він попросту піклувався про їх же благо. Тому і наказав усім, хто займався справою Забійника, направляти звіти йому саме з метою зібрати всю інформацію в потрібних руках, тобто в руках начальника відділу, і не витрачати дарма час на нескінченних планерках, покликаних єдино створювати у підлеглих відчуття причетності. Наразі йому було найважливіше виявити ініціативу й уміння діяти рішуче та енергійно. Бо, хоча він і зробив усе від нього залежне, щоб поставити успішне завершення справи Лева Грет-те собі в заслугу, все ж таки відчувалося, що авторитет його похитнувся. Авторитет керівника т— це не питання особистого престижу, а турбота всього особового складу.

У двері постукали.

— А я і не знав, Холе, що ти рання пташка, т-сказав Іварссон блідому Харрі, що заглянув у прочинені двері, та продовжив читати факс, який лежав перед ним. Кореспондент однієї щоденної газети прислав на узгодження текст його інтерв’ю у справі Забійника. Текст йому не дуже подобався. Ні, звичайно, грубих спотворень його слів він не виявив, але в журналістській версії вони звучали