Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

– Драконам важко не усвідомлювати. Нас мало, але ніколи не менше. І ніколи не більше. 

Я нічого з цього не зрозуміла, тож тільки насупилася. 

– Що це означає? – запитала я. 

Дракон нічого не відповів, але маленькі вуха в нього на потилиці нашорошилися, рухаючись в усі боки. Я нічого не чула ще кілька митей, а тоді коридором протупотіла пара ніг. 

– Пані Марі! – я вчула голос Ліліани – у паніці та поспіху. – Пані Марі-і! 

Вона пробігла повз кімнату, у якій ховалася я, а тоді пішла далі – вглиб крила Зеленої леді. І тільки тоді я кинула погляд собі під ноги, на ящик – і пригадала, як мало часу лишалося до першого балу Зимового сезону. А торт все ще не готовий! Нічого ще не готово!

Паніка вдарила в голову, як висока морська хвиля, і я похитнулася від шоку. Як я могла так легко забути про свої обов’язки?

– Біжи, – почувся голос у моїй голові. – Поговоримо пізніше – попереду ще багато часу. 

Я кивнула, заледве стримуючи ноги, аби не кинутися бігти одразу. Але думками я була вже далеко – навколо торта та десятків страв, що вже мали б стояти, готові до видачі. 

– А… з тобою тут все буде гаразд? – запитала я стурбовано вже на порозі. 

– А як ти думаєш? – сарказму у голосі дракона не бракувало.