Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

Вона дістала довгий, загорнутий у темну тканину предмет і поклала його на стіл.

— Меч Ельтаріон.

Коли вона розгорнула тканину, клинок освітив кімнату спокійним сяйвом.

— Він неймовірний…— прошепотіла Ріанель.

— І тепер він— ваш. Але пам'ятайте, це не просто зброя, а символ. Він має бути в руках тих, хто вартий його.

Лорін узяв меч, і, як тільки його долоня торкнулася руків'я, його мітка дракона на долоні яскраво спалахнула. У Ріанель та Дерека сталося те ж саме.

З вулиці долинув могутній рев трьох драконів.

— Ну ось, навіть вони щось відчувають!— Лорін розсміявся.

— Чи вони просто відчули, що ти зараз накоїш дурниць з мечем?—пробурмотіла Ріанель.

Зеля спокійно встала, глянувши на них.

— Ваша дорога тільки починається. Але, прошу вас…— вона глянула прямо на Лоріна.—Менше хаосу.

— Якщо чесно, мені здається, що це вже частина моєї сутності.

Зелія зітхнула.

— Якщо ти коли-небудь заведеш дітей, я благаю богів, щоб вони були схожі на свою матір.

Дерек розсміявся, а Ріанель просто закотила очі.

За дверима лунали голоси: адепти академії вже обговорювали їхнє повернення. Коли ці троє були простими адептами. Тепер — вершники драконів. І цей день запам'ятається в Ельдріджі надовго.

Лорін акуратно загорнув меч назад у тканину і вклонився Зелії.

—Архімайстресо Зеліє, від імені Ордену Вершників Драконів висловлюю вам безмірну вдячність за ваш неоціненний вклад в боротьбу з силами зла. Старійшина Тайсар розповів нам про випробування, яке довелося вам пройти, аби здобути цей меч.

—На цей раз слова Лоріна звучали серйозно і урочисто. У них не було навіть тіні притаманному йому сарказму чи гумору. Зараз він говорив як істинний принц і Вершник.

Дерек і Ріанель переглянулися між собою і просто знизали плечима. Для них така поведінка Лоріна була шоком.

Зелія вклонилася у відповідь:

—Ваша величносте, принце Лорін, я приймаю вашу вдячність і обіцяю  і надалі робити все необхідне в ім’я добра і справедливості. Нехай моя жертва не буде марною. Благословляю вас трьох на цю важку місію і бажаю вам швидкої перемоги над злом.

Вершники ще раз вклонилися Архімайстресі і покинули її кабінет.

Після розмови з Зелію усі троє вийшли на подвір’я академії і подумки покликали своїх драконів. Вже за мить тишу порушив шелест велетенських крил і три величних створіння важко опустилися на кам’яну бруківку.

Адепти, що розмірено снували по подвір’ї знову заклякли від страху, а троє вершників спокійно підійшли до своїх драконів, вхопилися за повіддя і з неймовірною легкістю і грацію застрибнули на їх спини. 

Зелія стояла в дверях Академії, з трепетом спостерігаючи, як троє , колись недосвідчених молодих адептів вперше ступили на поріг її володінь. А зараз їхня велич була вражаючою.

Обличчя Зелії здавалося кам’яним, але в один момент з очей тонкими струмочками потекли сльози, коли три могутніх дракони з вершниками на своїх спинах одночасно вклонилися їй. Вона вклонилася у відповідь. Після цього могутній рев охопив подвір’я академії і вони з неймовірною силою і грацією піднялися у небо. Зробивши почесне коло над стінами Астрамору дракони зникли за обрієм.

Зелія ще довго стояла і дивилася їм в слід.

—Нехай бережуть вас боги…—прошепотіла вона і повернулася до свого кабінету…