Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Набравшись хоробрості, Баоюй проколов папір на вікні й заглянув усередину. Красуня на портреті не ожила, а от Мін Янь із якоюсь дівицею робив те, чого його, Баоюя, колись учила безсмертна фея Цзінхуань. Причому Баоюй застукав їх у найцікавіший момент.

— Оце так! — не стримавшись, закричав Баоюй, штовхнув ногою двері й увійшов. Мін Янь і дівчина злякано підхопилися, квапливо обсмикуючи на собі одяг. Мін Янь упав перед Баоюєм на коліна й благав прощення.

— Займатися такими справами серед білого дня! Та що ж це таке! — заходився картати його Баоюй. — Ти хіба не знаєш, що на тебе чекає, якщо про це довідається старший пан?

Баоюй глянув на служницю. Було щось дивно зворушливе в цій чистенькій, милій дівчині. Вона стояла, вся червона від сорому, і мовчала, похнюпившись.

— Ти ще тут? — тупнув ногою Баоюй.

Дівчина здригнулася, немов опам’ятавшись, і кинулася навтьоки.

Баоюй вискочив слідом за нею:

— Не бійся, я нікому не скажу!

— Другий пане, — звернувся Мін Янь до Баоюя, — не кричіть так, а то всі довідаються.

— Скільки їй років? — поцікавився Баоюй.

— Років шістнадцять-сімнадцять, не більше.

— Не знаєш, скільки їй років, а займаєшся такими справами! — вичитував служника Баоюй. — Дарма вона з тобою знається! Мені її жаль! Дуже жаль! А як її ім’я?

— О! Це ціла історія, — відповів Мін Янь, — і притому дивна. Вона мені її розповіла. Її матері, коли вона годувала дочку груддю, приснилося, начебто вона одержала шматок парчі, суцільно вкритий ієрогліфами вань[191]. От вона й дала дочці ім’я Ваньер.

— Дівчина неодмінно буде щасливою! — посміхнувся Баоюй. — Хочеш, поклопочуся, щоб її видали за тебе заміж?

Мін Янь нічого не відповів і у свою чергу задав Баоюю запитання:

— А ви, другий пане, чому не дивитеся такий цікавий спектакль?

— Я довго дивився, потім вийшов прогулятися й натрапив на вас. А тепер не знаю, що робити!

Мін Янь ледь помітно всміхнувся:

— Поки вас не кинулися, давайте сходимо за місто ненадовго.

— Не можна, — заперечив Баоюй, — торговці людьми можуть украсти. А тут, якщо кинуться, буде скандал. Сходимо куди-небудь неподалік.

— А куди? — запитав Мін Янь. — Однаково це ризик.

— Давай з’їздимо до сестри Хуа Сіжень, подивимося, що вона робить, — запропонував Баоюй.

— Добре, — погодився Мін Янь. — А я про неї й забув. — Потім додав: — Тільки, якщо довідаються, що це я вас повів, хлости не уникнути!

— Я тебе скривдити не дам! — засміявся Баоюй.

Мін Янь привів коня, і через задні ворота вони виїхали з палацу.

На щастя, Сіжень жила близько, і, проїхавши заледве чи половину, вони опинилися біля воріт її будинку. Мін Янь увійшов першим і покликав Хуа Цзифана — старшого брата Сіжень.

Мати Сіжень саме пригощала дочку, племінників і племінниць, коли раптом зовні хтось погукав:

— Брате Хуа Цзифан!

Хуа Цзифан вийшов і, побачивши хазяїна та його служника, переполошився й кинувся допомагати Баоюю зійти з коня, на ходу крикнувши:

— Другий пан Баоюй приїхав!

На це повідомлення ніхто не звернув особливої уваги, тільки Сіжень стривожилася, вибігла і, схопивши Баоюя за руку, запитала:

— Ти навіщо приїхав?

— Нудно стало, — відповів Баоюй, — от і вирішив подивитися, що ти поробляєш.

Сіжень заспокоїлась і сказала:

— Вічно ти зі своїми дурницями! Нічого було їхати сюди! З вами ще хто-небудь? — звернулася вона до Мін Яня.

— Ні! Ніхто нічого не знає, — відповів той.

Сіжень знову стривожилася.

— Ну куди це годиться! А якби вас помітили або старий пан зустрів? Або кінь вас задавив, їх тут повно! Та чи мало в яку могли потрапити халепу — цим не жартують! Надто ви хоробрі! Це все Мін Янь підбурює! Ось постривай, повернуся, все мамкам розповім! Вони тобі, розбійникові, дадуть прочухана!

— Пан мене вилаяв і змусив сюди привезти! — перебив її Мін Янь. — А тепер, виходить, я у всьому винуватий! Говорив йому, нічого їхати! Добре, зараз повернемося додому!

— Нічого, — почав умовляти їх Хуа Цзифан. — Позаяк приїхали, нема про що балакати.