Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Мати Сіжень також вийшла зустрічати Баоюя. А Сіжень взяла його за руку й повела в дім. Там було ще кілька дівчаток. Заледве він увійшов, вони потупилися й почервоніли від зніяковілості.

Баоюю, щоб він не змерз, запропонували сісти на кан; поставили перед ним фрукти, налили чаю.

— Не клопочіться даремно, — сказала Сіжень. — Я знаю, що треба робити.

Вона принесла подушку, на якій до цього сиділа сама, поклала на табурет і посадила Баоюя. Підставила йому під ноги свою грілку й дала два ароматні коржі, які витягла із сумочки. Потім запалила свою грілку для рук і повісила Баоюю на шию. Нарешті налила чаю у свою чашку й піднесла йому.

Мати й син розставили на столі частування.

Бачачи, що серед страв немає нічого підходящого для Баоюя, Сіжень із посмішкою сказала:

— Позаяк ти приїхав, покуштуй хоч що-небудь!

Вона взяла жменьку гарбузового насіння, потерла між долонями, здула з нього лузгу й на хусточці подала насіння Баоюю. Баоюй помітив, що в дівчини почервоніли очі, а пудра на обличчі в декількох місцях змазана.

— Ти чому плакала? — тихенько запитав він.

— Я не плакала. Порошинка потрапила в око, — збрехала Сіжень.

Баоюй був у халаті з вузькими рукавами, з темно-червоного шовку, витканого чотирипалими драконами, підбитому лисячим хутром; поверх халата — темно-зелена курма на соболиному хутрі, облямована бахромою. Сіжень посміхнулася:

— Невже ніхто не помітив, як ти переодягався, й не запитав, куди ти зібрався?

— А я переодягався, щоб іти на спектакль, пан Цзя Чжень мене запросив, — відповів Баоюй.

— Посидь трохи, — сказала Сіжень, — і повертайся назад — адже в такі місця, як це, тобі не дозволяють їздити.

— І ти зі мною поїж, — запропонував Баоюй, — я залишив для тебе вдома дещо смачне.

— Тихіше! — промовила Сіжень. — Я не хочу, щоб вони чули!

Вона зняла із шиї Баоюя яшму й сказала сестрам:

— Ось, подивіться! Ви часто балакаєте про цю рідкісну штучку, журитеся, що жодного разу її не бачили. Помилуйтеся ж на неї! Нічого красивішого ви ніколи не побачите!

Вона показала їм яшму й знову надягла її Баоюю на шию. Потім попросила брата найняти криту коляску, чистішу й пристойнішу, й провести Баоюя додому.

— Нехай їде верхи, — відгукнувся Хуа Цзифан, — я буду поруч. Нічого не трапиться.

— Краще найняти коляску, на випадок, якщо хто-небудь зустрінеться по дорозі, — заперечила Сіжень.

Хуа Цзифан послухався поради сестри, і всі вийшли провести Баоюя до коляски.

Сіжень дала Мін Яню фруктів, грошей на хлопавки й наказала:

— Гляди, нікому ні слова, а то на себе ж накличеш лихо!

У дім Сіжень повернулася, тільки коли Баоюй опустив фіранки й коляска від’їхала.

За коляскою йшли Мін Янь і Хуа Цзифан, ведучи на поводі коня Баоюя.

Коли доїхали до вулиці, де був палац Нінго, Мін Янь наказав зупинити коляску й звернувся до Хуа Цзифана:

— Ми з другим паном спочатку пройдемо непомітно в східний палац, там побудемо трохи, а потім уже вирушимо в західний, аби не викликати підозр.

Хуа Цзифан допоміг Баоюю вийти з коляски, після чого відвів на місце його коня.

— Вибач, що потурбував тебе, — сказав йому Баоюй на прощання й зник за воротами палацу Нінго. Але про це ми не розповідатимемо.

Служниці тим часом після відходу Баоюя стали щодуху розважатись. Одні грали в облавні шашки, інші — у кості, лускали гарбузове насіння й засипали всю підлогу лузгою.

Несподівано ввійшла мамка Лі запитати про здоров’я Баоюя, але, побачивши, що його немає, а служниці захоплені іграми, сказала:

— Я тут рідко буваю, тому ви зовсім розпустились, інші мамки бояться вам слово сказати. Це все Баоюй, він як ліхтар на довгій жердині, на інших світить, а сам у темряві; думає, всі погані, тільки він гарний. Дивіться, що ви накоїли в нього в кімнаті, все перевернули догори дном!

Служниці знали, що Баоюй їх не лаятиме, а мамка Лі їм тепер не указ, тому не звертали на неї уваги.

— Як сьогодні спав Баоюй? Як їв? — почала випитувати мамка.

Але служниці у відповідь верзли всякі нісенітниці й бурчали:

— От настирлива баба!

— Я бачу в тій чашці солодке молоко, чому ви мені його не дали? — не вгамовувалася мамка Лі й, не одержавши відповіді,