Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

Там само. – С. 353.

Літопис руський. – С. 302.

Про торків див.: Голубоский П. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар (История южно-русских степей ІХ—ХІІІ вв.). – К., 1884. – С. 65—181; 212—228.

Літопис руський. – С. 51.

Там само. – С. 99—100.

Рыбаков Б. Торческ – город чёрных клобуков // Археологические открытия 1966 г. – М.,1967. – С. 243—245.

Літопис руський. – С. 354.

Кратоков А. История берендеев. – Ярославль, 2009.

Літопис руський. – С. 151.

Там само. – С. 178.

Там само. – С. 274.

Див.: Рахно К. Шлях берендея. Загадковий кочовий народ берендеїв пов’язав між собою Україну, Угорщину, Балкани, Росію та далекі степи Центральної Азії // Український тиждень. – 2013. – № 23. – 13 червня.

Літопис руський. – С. 336.

Плахонін А. Ковуї // Енциклопедія історії України: у 10 т. – Т. 4. – С. 392.

Літопис руський. – С. 338—340.

Термін «Золота Орда» доволі пізнього походження і не є самоназвою держави. Вперше він з’являється в московських писемних пам’ятках, коли вже Золотої Орди не існувало, зокрема в історико-публіцистичному творі «Казанська історія», в якій обґрунтовувалося завоювання Московією Казанського ханства. Вважається, що ця пам’ятка була написана в 1564—1566 рр. (інша версія щодо датування – 1626—1640 рр.). У різних пам’ятках часів Золотої Орди для означення цієї держави вживалися інші назви. Найчастіше – Улус з різними додатками, наприклад іменами ханів. Навіть вживалася назва Дешт-і Кипчак, яка раніше використовувалася для означення Половецької землі. У ХІХ ст. термін «Золота Орда» закріпився в російській історіографії й став «загальноприйнятим». Його використовували для означення Улусу Джучі зі столицею в Сараї (пізніше – Новому Сараї). Розуміючи умовність цієї назви, ми вирішили її використовувати, аби уникнути термінологічних непорозумінь.

Степанченко О. Паперові гроші Золотої Орди // http://islam.in.ua/ua/istoriya/paperovi-groshi-zolotoyiordy.

Крот В. Банкноти, банківські білети // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2003. —Т. 1. – С. 178.

Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – С. 351.

Там само. – С. 344.

Літопис руський. – С. 395—397.

Джованни дель Плано Карпини. История монголов. Гильом де Рубрук. Путешествие в восточные страны. Книга Марко Поло. – М., 1997.

Рыбаков Б. О преодолении самообмана // Вопросы истории. – 1974. – № 3. – С. 153—159.

Літопис руський. – С. 397—398.

Плохій С. Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі. – К., 2015. – С. 73.

Про це більш детальніше див.: Кралюк П. Питання, що потребує ясності // Корона, або Спадщина Королівства Руського. – С. 26—37.

Довженок В. Среднее Поднепровье после татаро-монгольского нашествия // Древняя Русь и славяне. – М., 1978. – С. 76—82.

Погодин М. Исследования, замечания и лекции о русской истории. – М., 1856. – Т. VII. – С. 420.