Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

засади кримінального провадження та їхній зміст, але не визначає, що саме є «засадою кримінального провадження». Крім того, дане визначення викликає дискусії серед вчених-юристів щодо вживання термінів «принцип» і «засада». Засада — це вихідне, головне положення, принцип; основа світогляду, правило поведінки. Значення терміна «принцип» — це основа, початок певного явища або процесу. У філософському розумінні принципом є теоретичне узагальнення найбільш типового, що констатує й виражає закономірність, покладену в основу пізнання взагалі або в основу якої-небудь галузі знання зокрема. Вважаємо, що необхідно підтримати позиції щодо розуміння та вживання понять «принцип» і «засада» як тотожних [22, с. 78-79].

Принципами кримінального провадження є доктринально обґрунтовані основні правові положення, які відображають предмет і метод кримінального процесуального регулювання, демократичну природу кримінального провадження, визначають сутність і структуру його проваджень, стадій та інститутів, спрямовують кримінальну процесуальну діяльність на досягнення завдань, поставлених державою перед кримінальним судочинством. Критеріями визначення принципів кримінального провадження є: загальнообов'язкова нормативність; доктринальна обґрунтованість; загальний, фундаментальний характер правових положень; спрямованість на досягнення завдань, поставлених державою перед кримінальним судочинством; відбиття предмета й методу кримінального процесуального регулювання; відбиття демократичної природи кримінального процесу; відбиття сутності й структури проваджень, стадій та інститутів кримінального процесу; можливість реалізації в усіх, декількох або одній кримінальній процесуальній стадії; порушення якого-небудь принципу, яке призводить до застосування заходів кримінальної процесуальної відповідальності або заходів захисту [22, с. 78-79]. Отже, значення кримінально-процесуальної відповідальності важко переоцінити.

Визначення поняття й ознак кримінально-процесуальної відповідальності має не тільки теоретико-методологічне, а й велике практичне значення. Як зазначала З. Ф. Ковріга, призначення процесуальної відповідальності в механізмі правового регулювання визначають дві її функціональні особливості: 1) охороняти від порушень норми кримінально-процесуального права — загально визначені правила поведінки суб'єктів кримінального судочинства; 2) сприяти досягненню ефективного результату під час реалізації норм кримінального й інших галузей права у сфері кримінального судочинства [23, с. 117].

Також цілком можна погодитися з думкою, що однозначна позиція щодо розуміння кримінально-процесуальної відповідальності має велике значення для характеристики зловживань у сфері кримінального процесу як різновиду процесуального правопорушення [24, с. 96]; відповідальність учасників кримінального провадження за невиконання чи неналежне виконання вимог кримінального процесуального законодавства є однією з гарантій досягнення завдань кримінального процесу [25, с. 107], а також кримінально-процесуальна відповідальність, як і юридична відповідальність загалом, є необхідним елементом механізму дії кримінального процесуального права [26, с. 6].

Крім того, кримінально-процесуальну відповідальність варто розглядати як гарантію забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження. Як зазначає Л. В. Мединська, одним з основних завдань розробників нового КПК України було забезпечення процесуальної рівності сторін захисту й обвинувачення, яка виражається не лише в рівності прав, а й у рівній відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків у межах визначеного процесуального статусу [27, с. 465, 467], чим і визначається значення кримінально-процесуальної відповідальності. Так, наприклад, як зазначається в літературі, ефективність здійснення слідчим покладених на нього процесуальних обов'язків прямо залежить від заходів відповідальності, які можуть бути застосовані в разі незаконної його діяльності. Тобто мають бути заходи процесуального впливу на слідчого, які, відповідно до кримінально-процесуального закону, регулювали б його діяльність [28, с. 7]. Розглянувши та проаналізувавши санкції відповідних кримінально-процесуальних норм, Л. В. Гаврилюк зазначає, що заходи кримінально-процесуальної відповідальності виконують охоронну, регулятивну, правовідновлюючу та компенсаційну функції, але головне призначення кримінально-процесуальної відповідальності полягає в тому, що вона є заходом відновлення порушеної законності під час здійснення слідчим процесуальної діяльності. Розроблення поняття кримінально-процесуальної відповідальності є важливим, оскільки основою даного виду відповідальності є забезпечення законності, попередження та припинення правопорушень серед слідчих, вирішення таких завдань кримінального судочинства, як унеможливлення свавілля з боку органів досудового слідства, попередження та запобігання злочинності, захист прав і законних інтересів громадян, які беруть у ньому участь [89, с. 8, 5].

Розвиваючи ідеї концепції кримінально-процесуальної відповідальності, розробленої З. Ф. Коврігою, І. Н. Чеботарьова пов'язала питання кримінально-процесуальної відповідальності з питаннями правового статусу особи в кримінальному провадженні, у результаті чого запропонувала включити кримінально-процесуальну відповідальність окремим компонентом у правовий статус особистості, бо вона ставить особу у визначене положення щодо держави, суспільства, інших громадян, примушуючи утримуватися від здійснення певних дій (позитивна) або відповідати за їх вчинення (негативна) [29, с. 24]. І хоча ми не поділяємо думку про наявність позитивної відповідальності, значення кримінально-процесуальної відповідальності як складового елемента процесуального статусу суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності уявляється вельми важливим, до того ж це знайшло підтримку і в сучасній доктрині [див., наприклад: 30]. Так, досліджуючи питання правового статусу, Л. Я. Стрельбіцька дійшла висновку, що системний аналіз положень КПК України щодо правового положення учасників кримінального провадження дозволяє вважати, що елементами процесуального статусу кожного з них обов'язково є: права, обов'язки та відповідальність, які і підлягають окремому дослідженню в розрізі статусу засудженого, а також гарантії реалізації прав засудженого [30, с. 28].

На наш погляд, у КПК України доцільно закріпити визначення кримінально-процесуальної відповідальності, доповнивши ст. 3 окремим пунктом 9-1 такого змісту: «9-1) кримінально-процесуальна відповідальність — це застосування до учасників кримінального провадження заходів кримінально-процесуального примусу за невиконання або неналежне виконання процесуальних обов'язків у випадках вчинення кримінально-процесуального правопорушення в порядку, передбаченому цим Кодексом».

Проблемні аспекти реалізації кримінально-процесуальної відповідальності

Визначення кримінально-процесуальної відповідальності як застосування заходів державного (кримінально-процесуального) примусу, встановлених санкцією кримінально-процесуальної норми, що було зроблено вище, вказує не тільки на правовий характер кримінально-процесуальної відповідальності, а також і на значущість санкції правової норми для визначення змісту даної відповідальності, а отже, й заходів кримінально-процесуальної відповідальності.

Дослідивши проблемні питання санкцій у кримінальному процесуальному праві, ми дійшли висновку про доцільність виділення в кримінальному процесуальному праві штрафних (каральних) і правовідновлюючих заходів кримінально-процесуальної відповідальності на підставі поділу санкцій на штрафні та правовідновлюючі (як це було запропоновано свого часу О. Е. Лейстом [31, с. 25-46; 32, с. 60-72].

Система заходів кримінально-процесуальної відповідальності за КПК України містить: 1) штрафні заходи кримінально-процесуальної відповідальності: грошове стягнення (ст. ст. 144, 144-147 КПК України); звернення застави в дохід держави (ч. 8 ст. 182 КПК України); обрання запобіжного заходу, якщо особою було порушено зобов'язання з'являтися; зміна раніше обраного запобіжного заходу в разі його порушення на більш суворий (ч. 2 ст. 179 КПК України); невизначення розміру застави під час обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо особи, стосовно якої в цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у