Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Медлевінґери 📚 - Українською

Читати книгу - "Медлевінґери"

220
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Медлевінґери" автора Кірстен Бойє. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123 124 ... 135
Перейти на сторінку:
Вона штовхнула важіль уперед, і шум мотора посилився.

— Так, але куди? — запитав Йоганнес, підійшовши до неї. «Корделія» важко борознила воду. Біля того місця, де Митний канал впадає в Ельбу, вона сповільнила хід і повернула праворуч.

— Варіантів небагато, так? — запитала Ліна, зосереджено дивлячись на воду. Шаленого руху не було, не так, як на вулицях міста, та все одно о цій порі на воді було багато суден.

— Я не маю права помилитися. Якщо я приверну до себе увагу, нас упіймає річкова поліція!

Йоганнес захоплено дивився на неї.

— Я навіть не знав, Ліно, що ти так розумієшся на цьому! — сказав він.

— Авжеж! — промурмотіла Ліна, ведучи баркас попід мостом до пристаней. — Ніхто не має помітити, що судно веде дитина! Тоді всьому кінець. Дай мені картуза.

Йоганнес озирнувся. Біля електрочайника лежав старий моряцький картуз. Він ще ніколи не бачив у ньому Томаса.

— Кльово виглядаєш! — сказав він, захихотівши.

— У цьому мене ніхто не впізнає, — сказала Ліна і натягнула картуза на чоло. — Тепер нам не страшні річкові поліцаї.

Йоганнес подивився на неї.

— Може, було би не так вже погано, якби нас схопила річкова поліція! — схвильовано сказав він. — Я маю на увазі, може, взагалі варто було би поговорити з поліцією! — І потягнувся за мобілкою. — Вони ж можуть знайти Брітту! А потім заарештувати Їделунґа…

— Ти збожеволів! — вигукнула Ліна, скеровуючи «Корделію» на рівні пристаней трохи ліворуч. — І що ж ти їм розкажеш?

— Що Їделунґ викрав Брітту! — крикнув Йоганнес. — І вони почнуть її шукати.

— Гадаєш, вони тобі повірять? — скривилася Ліна. Вона дивилася вперед, не повертаючи до нього голови. — Твоє слово проти його слова! Навіщо він це зробив? Вони ж тебе про це запитають! Що він хотів від неї отримати? Гроші? Брітта ж небагата! Чи ти розкажеш поліції про медлевінґерів? І ти думаєш, вони в це повірять?

— Ми можемо їх показати! — промовив Йоганнес нещасним голосом.

— Так? — перепитала Ліна, пропускаючи лоцманський катер. — А як ти думаєш, що з ними буде потім? Гадаєш, вони зможуть знову спокійно жити в себе внизу? Та це ж буде сенсація! З’їдуться телеканали з цілого світу, вхід розширять і зроблять з нього парк розваг! Не будь таким недоумком!

Йоганнес принишк.

— Ти маєш рацію, ясна річ, — промурмотів він. — Але Брітта…

— Брітту ми зараз заберемо! — сказала Ліна, додавши газу. Баркас мчав мов стріла. — Тут спокійніше. Головне, щоби зараз не приплила якась величезна посудина і не розгойдала нас.

Перший раз вона обернулася до хлопця. «Корделія-2» тримала курс.

— Я скажу тобі, де вона. Небагато варіантів.

— Небагато? — вперто промовив Йоганнес. — Подивись на всі устя! А який довжелезний берег! А тисяча маленьких портових акваторій!

— Браво! — вигукнула Ліна. З правого борту вони минали старий рибний склад. — Але чи повезе він її туди? Подумай, як злочинець!

Йоганнес витріщився на неї.

— Чи повезе він її туди, де багато людей? — запитала Ліна. — Ймовірно, зв’язану, у будь-якому разі — проти її волі? Що ж він казатиме, коли тягтиме її з човна, а вона кричатиме і борсатиметься? — Дівчина похитала головою. — Отже, гавань відпадає. Вдень — нізащо. Вночі, певно, там і можна знайти тихі закутки, але вдень — занадто ризиковано.

Йоганнес здивовано кивнув.

— Так, правильно, — сказав він.

— Чи висадить він її десь тут, на березі Ельби? — запитала Ліна, показуючи праворуч від борту. — Де люди постійно бігають, їздять на велосипедах чи вигулюють собак? Треба бути геть недолугим!

— Тобі в поліцію б іти, — захоплено сказав Йоганнес. — Ти мислиш, як комісар.

Ліна махнула головою, потім знову схопила штурвал.

— Там, куди він її відвіз, має бути спокійно, — продовжувала вона. — Далі в напрямку моря, там, на березі, він міг знайти спокійну місцину, звичайно, не стовідсотково. Але так, щоб ризик виправдовувався. — Вона трохи розвернула ніс «Корделії» у попутну хвилю судна-контейнера, що йшло повз них. — А тепер у гру вступає час. До якого місця він міг заїхати? Коли він тобі телефонував, то, очевидно, повертався. Розумієш, що я маю на увазі? Зі швидкістю п’ять вузлів він міг зайти максимум до Шуляу. Максимум! А там всюди на березі купа людей.

— Думаєш, він викинув її у воду? — скрикнув Йоганнес. — Він збрехав? Насправді він…

— З тобою таки складно, Йоганнесе! — сказала Ліна. — Ні, він цього не зробив. Якщо він заїхав не далі Шуляу і знайшов спокійну місцину — дуже спокійну місцину! — до якої не дістатися без човна, то залишається тільки Швайнезанд.

— Острів? — спантеличено перепитав Йоганнес.

Ліна кивнула.

— Ти колись був там? — запитала вона. — Він величезний! Заповідник, а посередині справжній праліс, цілком безлюдний. Туди не ходить жоден пароплав, тільки на вихідних інколи припливають кілька веслувальників на

1 ... 122 123 124 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Медлевінґери"