Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

2) якщо суб’єктивне право має індивідуально-визначений характер, оскільки в законодавстві є вказівка діяти суворо певним чином (правовий дозвіл сформульований), то законний інтерес має загальний характер, оскільки в законодавстві немає вказівки на необхідність діяти суворо певним чином (правовий дозвіл, як правило, не сформульований, а виходить із сукупності правових норм і принципів, змісту законодавства);

3) суб’єктивне право має можливість вимагати, бо володіє системою правомочностей (на власні дії, на чужі дії, на захист держави), а законний інтерес виражається здебільшого в проханні, а не у вимогах певних дій від інших осіб;

4) суб’єктивне право має більшу стимулюючу силу, ніж законний інтерес, оскільки відображає найістотніші інтереси за соціальним значенням, тоді як законний інтерес відображає менш істотні інтереси, які не забезпечені правовими можливостями;

5) суб’єктивне право має високий ступінь матеріальної забезпеченості, гарантованості завдяки тісному зв’язку з благом та його захистом, а законний інтерес має слабкий ступінь матеріальної забезпеченості - реалізується тоді, коли фактично є необхідні умови для цього, його зв’язок з благом і захистом більш віддалений, ніж у суб’єктивного права.

Подібності між законним інтересом і юридичним обов’язком:

1) зумовлені рівнем розвитку суспільних відносин, взаємозалежністю їх учасників;

2) слугують способами правового регулювання, впливають на розвиток суспільних відносин;

3) виражають різноманітні потреби й інтереси колективних та індивідуальних суб’єктів правовідносин; 4) здійснюються на основі закону.

Відмінності між законним інтересом і юридичним обов’язком:

1) законний інтерес є певним правовим дозволом, а юридичний обов’язок є правовою необхідністю;

2) якщо законний інтерес безпосередньо відображає прагнення суб’єктів правовідносин до володіння певними соціальними благами, то юридичний обов’язок побічно відображає інтереси суб’єктів правовідносин, слугує способом їх реалізації;

3) змістом законного інтересу є правомочності суб’єкта в межах дозволеної поведінки, а змістом юридичного обов’язку - належна поведінка в межах необхідного;

4) законний інтерес має обмежену структуру, а юридичний обов’язок - широку і різнобічну структуру;

5) законний інтерес не має кореспондуючого йому прямого обов’язку, його заміняє обов’язок загального характеру (не заважати намаганням використовувати можливості для реалізації свого інтересу); юридичний обов’язок завжди відповідає певному суб’єктивному праву іншої особи (осіб), а оскільки законний інтерес опирається на суб’єктивні права, то сприяє його (законного інтересу) непрямій реалізації і захисту;

6) законний інтерес не має формальної визначеності (у більшості випадків може бути реалізований в межах чинного законодавства), а юридичний обов’язок має конкретну визначеність і закріплення в законі, як і суб’єктивне право;

7) формою реалізації законного інтересу є використання, а юридичного обов’язку - виконання;

8) законний інтерес має диспозитивний характер, а юридичний обов’язок - імперативний;

9) законний інтерес не забезпечується державним примусом, тоді як юридичний обов’язок - забезпечується.

Наприклад, законний інтерес громадянина полягає в тому, щоб в аптеках були ліки підвищеного попиту. У разі їх відсутності він не може ні придбати медикаменти, ні вимагати від працівників аптеки надання їх в обов’язковому порядку. Отже, законний інтерес не забезпечений обов’язком.

Головні причини існування законних інтересів:

1) матеріальні (економічна зумовленість) - у законних інтересах опосередковуються лише ті інтереси, які бажано забезпечити матеріально, фінансово, але ще немає можливості це зробити;

2) кількісні (різноманіття інтересів і неможливість їх врегулювати за допомогою суб’єктивних прав) - в законних інтересах опосередковуються ті інтереси, які право не встигло «перевести» у суб’єктивні права у зв’язку із суспільними відносинами, що розвиваються (неможливість опосередковувати інтереси «у ширину») і які не можна типізувати у зв’язку з їх індивідуальністю, рідкістю, випадковістю тощо (неможливість опосередковувати інтереси «у глибину»);

3) якісні (значущість для суспільства) - в законних інтересах відображаються менш значущі інтереси і потреби, ніж у правах. Законні інтереси дають змогу забезпечувати різноманітні нестатки і запити громадян, задовольняти і захищати в легітимному порядку нові виниклі інтереси, що прямо не закріплені як суб’єктивні права.

Не слід перефразовувати словосполучення «права та законні інтереси» на «законні права та інтереси», з останнього випливає, що права можуть бути незаконними.

У західній доктрині законному інтересу надається певне юридичне значення - він розглядається як домагання на дотримання державними органами і посадовими особами (публічною адміністрацією) порядку реалізації прав і свобод, що встановлений законом, зокрема застосування зацікавленою особою вимоги визнання незаконними акти і дії посадових осіб.

Суб’єкти (учасники) правовідносин - індивідуальні або колективні суб’єкти, які на підставі правових норм використовують свою правосуб’єктність у конкретних правовідносинах, тобто реалізують суб’єктивні права і юридичні обов’язки, повноваження і юридичну відповідальність. Наприклад, суб’єктний склад податкових правовідносин містить у собі дві сторони: платник податків (платник зборів) і держава (в особі компетентних органів). Учасниками кримінально-виконавчих правовідносин є засуджений, а також посадові особи й органи, на які покладений обов’язок виконання покарання.

Щоб стати суб’єктом (учасником) правовідносин, потрібно бути суб’єктом права, тобто мати правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність, деліктоздатність).

Види суб’єктів (учасників) правовідносин:

1) індивідуальні (фізичні особи): громадяни, тобто особи, що мають громадянство певної країни; іноземні громадяни; особи без громадянства (апатриди); особи з подвійним громадянством (біпатриди). Спеціальним індивідуальним суб’єктом правовідносин є посадова особа;

2) колективні (державні і недержавні юридичні особи): державні органи, організації, установи, підприємства; комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми - вітчизняні, іноземні, міжнародні); органи місцевого самоврядування; громадські об’єднання (партії, профспілкові організації тощо); релігійні організації. Зауважимо, що не