Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"

Утренняя звезда. — 1833. — Кн. 1. — С. 81.

Там само. — С. 69. Такий погляд на Сковороду покладено й в підґрунтя пізніше написаного І. Срезнєвським оповідання «Майоре, майоре!», дарма що воно начебто перейняте пієтетом по відношенню до філософа. Аналізуючи пізніше це оповідання, літературознавець А. Ковалівський щиро дивувався з того, як Срезнєвський, людина широкої освіченості й культури (можна було б додати: знавець і поціновувач українського слова й письменства), міг підпасти під вплив тих своїх сучасників, обмежених і самовпевнених провінціалів, які, тягнучись за петербурзькими та паризькими модами, вбачали в Г. Сковороді якогось дивака, ворога суспільства, дикуна і т.ін. (Див.: Ковалівський А. З приводу оповідання. // Срезневський І. Майоре, майоре! Оповідання з життя Г. Сковороди. — X., 1930. — С. 30). Втім, заради справедливості слід зазначити, що через кілька років І. Срезнєвський і сам уже називає Сковороду «нашим великим філософом і народовчителем» (Москвитянин. — 1842. — № 1. — С. 117).

Характерно, що свою відому статтю «Європеїзм і народність стосовно російської словесності» Ніколай Надєждін починає та закінчує посиланнями на слова «народного російського мудреця Сковороди» (Телескоп. — 1836. — Ч. XXXI. — № 2. — С. 263).

Белинский В. Полн. собр соч. — Т. XIII. — М., 1959. — С. 276.

Очерки по истории молдавско-русско-украинских философских связей XVII–XIX вв. — Кишинев, 1977. — С. 72. Загалом позитивно поціновує сковородинівські студії А. Хіждеу і Ласло-Куцюк М. у статті «Олександр Хашдеу — дослідник спадщини Сковороди» (Див.: Ласло-Куцюк Магдалина. Творчість Шевченка на тлі його доби. — Бухарест, 2002. — С. 20–42). Інтерес становить пізніша (нещодавно перекладена на українську С. Вакуленком та Л. Ушкаловим) розвідка А. Хіждеу «Завдання нашої доби: наука Григорія Савича Сковороди, єдиного руського філософа, в екзегетично-систематичному викладі» (Збірник Харківського історико-філологічного товариства. — Нова серія. — Т. 9. — X., 2002).

Русское слово. — 1861. — VIII. — С. 86.

Там само. — VII. — С. 49, 50.

Там само. — VIII. — С. 85.

Елец Ю. Биография Всеволода Владимировича Крестовского. // Крестовский В. Собр. соч.: в 8 т. — Т. I. — СПб, 1899. — С. XV–XVI.

Крестовский В. Собр. соч. — Т. III. — С. 459, 465.

Основа. — 1861. — VII. — С. 178.

Там само. — 1861. — VIII. — С. 4.

Там само.

Основа. — 1861. — VII. — С. 177.

Див.: Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 p. — Л., 1910. — С. 82.

Кудринский Ф. Философ без системы. (Опыт характеристики Григория Саввича Сковороды) // Киевская старина. — 1898. — Март. — С. 439–440.

Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — Т. 29. — К., 1984. — С. 434.

Див.: Лисий І. Філософська і мистецька культура. — К., 2004. — С. 63.

Див.: Петров Н. Первый (малороссийский) период жизни и научно-философского развития Григория Саввича Сковороды. // Труды Киевской духовной академии. — 1902. — № 12.

Див.: Багалій Д. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. — Х., 1926.

Див.: Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. —К., 1972.

Вишневский Д. Киевская академия в первой половине XVIII столетия. (Новые данные, относящиеся к истории этой академии за указанное время). — К., 1903. — С. 356–360.

Бичко I. Сковорода Григорій Савич. // Києво-Могилянська академія в іменах XVII–XVIII ст. Енциклопедичне видання. — К., 2001. — С. 488. — Стовпець II. Зауваження деяких авторів, що, мовляв, версія Л. Махновця ще «потребує деяких уточнень» (див., напр.: Валявко І. До питання про підґрунтя містичного світогляду Григорія Сковороди в контексті досліджень Дмитра Чижевського. // Діалог культур. Святе Письмо в українських пам'ятках. Матеріали конференції. — К., 1999. — С. 169), не конкретизовані, тож зазначену дату вступу Сковороди до академії поки що ніким не поставлено під сумнів.

Замкненості, характерної, приміром, для Слов’яно-греко-латинської академії, яка орієнтувалася сливе виїмково на духовну верству, тут практично не було. Так, 1744 року лише третина учнів академії належала до родин церковнослужителів, решта були дітьми козацької старшини, «значкових товаришів», рядових козаків, чиновників міського управління. На думку сучасного дослідника, саме вихованці Києво-Могилянської академії склали кістяк різночинної інтелігенції, що народжувалася в Російській імперії (див.: Штранге М. Демократическая интеллигенция России в XVIII веке. — М., 1965. — С. 24–27).