Читати книгу - "Дивний світ"

Влітку 1939 року ми обидва були призвані в один полк. Він прийняв на себе перший удар гітлерівців. Після розгрому полку ми з Маріаном горами дістались до румунського кордону. Навесні 1940 року ми опинилися в Марселі. Мене запросили для проведення геологічних досліджень у верхів'ях Нілу, а Маріан поїхав у Лондон, щоб вступити у польську армію, що формувалась там…

Ми обнялися і почоломкались. Через кілька хвилин ми вже сиділи за столиком ресторану в Гранд-отелі.

— Ти що тепер робиш? — спитав Барщак.

— А ти?

— Служив у Війську польському. Зараз працюю консулом у Конакрі. Сюди прибув у відрядження. А ти чому досі не на батьківщині?

— Рідні загинули під час окупації. Я залишився сам… Хотілося закінчити роботи… Так минули роки…

— Ти завів нову сім'ю?

— Ні… Ось закінчу цю подорож і неодмінно повернуся додому, в нашу Варшаву…

Коли ми прощалися, Маріан поцікавився, де працювала моя експедиція. Дізнавшись, що я недавно прилетів з Екваторіальнеі провінції, він зрадів.

— Само провідіння послало тебе. Мені доручили вияснити долю одного чеського кінооператора. Хлопець майже рік тому приїхав у Конго і зник. Він мав зняти кількасот метрів плівки для кінохроніки. Та йому захотілося екзотики, і він вирушив у Екваторіальну провінцію. Його бачили в Бумба з одним мисливцем, а потім він як у воду впав. Місцеві власті почали розслідування, але зараз у них надто багато турбот. Земля горить у них під ногами… Так от, чи не чув ти про цього кінооператора? Його звади Мирослав Грдичка.

— Ні… не чув. А як звали мисливця?

— Здається, Річардс.

Я підстрибнув на стільці.

— Річардс?

— Ти знаєш його?

— Так… Власне, ні… Але знаю, що місяців п'ять тому його розірвав лев.

— Про загибель мисливця і я чув, — замислено сказав Барщак. — Але з Грдичкою їх бачили значно раніше… Ти повернешся в Бумба?

— Ще до закінчення періоду дощів. І зразу виїду на північ, в недосліджені райони Екваторіальної провінції.

— Спробуй навести довідки… Людину з кіноапаратом не могли не помітити.

— Обіцяю, друже. З певних міркувань доля цього кінооператора мене дуже зацікавила. Як тільки узнаю що-небудь, відразу ж повідомлю…

Тієї ночі я довго не міг заснути. Розмова з Барщаком знову сколихнула думки, які не давали мені спокою останні тижні. Річардса бачили з кінооператором. Можливо, вони подорожували разом. Потім Річардс послав знімок тиранозавра містеру Бейзу, а кінооператор зник. А Річардс не вмів фотографувати… І були ще якісь два туземці, яких затоптав білий носорог. І розтерзаний білий носорог є на знімку… І с ще негр Квалі, який обіцяв показати сліди великих звірів. Ці звірі можуть виявитися динозаврами. Російський палеонтолог пише, що вони могли зберегтися…

Негр Квалі хоче одержати карабін. Цікаво, навіщо йому карабін?.. А Річардс не вмів фотографувати…

У кімнаті було жарко. Я перевертався з боку на бік і заснув тільки на світанку.

І ось ми знову в зеленому океані джунглів. Повільно рухається колона машин. Їдемо вузькими стежками, прокладеними в непрохідних хащах, іноді прорубуючись крізь зарослі. До болю хочеться вибратись із зеленого полону, побачити синє небо над головою, відчути на обличчі подих вітру! Але джунглі безмежні.

Десь на півдні в зеленому коридорі джунглів тече багатоводна Конго, на півночі несе води її притока Убангі. Але… ми робимо в день сорок-п'ятдесят кілометрів, а зелений океан розкинувся на тисячі кілометрів навколо.

Я часто думав про долю Мирослава Грдички. Заблудитися в цих безкраїх зарослях — означало загинути. Навіть літаки не могли б допомогти. Ти будеш чути їх гуркіт над головою, але вони не побачать тебе.

У Бумба не вдалося дізнатися про чеха нічого нового. Я вияснив, що кінооператор прожив у Бумба кілька днів у тому ж готелі, де зупинялися ми. Це було майже десять місяців тому. Куди він вирушив з Бумба, нікому не було відомо. Джонсон також нічого не знав, а може не хотів сказати…

Старий мисливець дуже змінився, став похмурим, мовчазним. Він хотів відмовитися від участі в новій експедиції. Я ледве умовив його. Дорогою він всіляко уникав розмов зі мною і з Персі Вуффом. Я не сумнівався, що між ним і Персі під час моєї відсутності щось сталося. Але що саме… Для мене це залишалося загадкою Вони вже не проводили разом вечорів за віскі. Після вечері Джонсон поспішно зникав у наметі, а Персі довго сидів біля похідного стола, спершись квадратним підборіддям на величезні кулаки. Від його байдужості не залишилось і сліду, він зробився розлюченим і нахабним.

Каравану потрібно було якнайскоріше вибратися з зелених сутінків джунглів до сонця і світла. На одному з привалів я завів про це розмову з Квалі.

— Ще один день, — сказав молодий негр. — Завтра вечір буде гора, потім озеро і великий болото. Ліс кінчиться завтра…

Наступного дня машини вибралися на сухий схил і пішли швидше. Незабаром джунглі розступились перед караваном. За кількома великими деревами виднілося широке плато, поросле густою високою травою.

За порадою Квалі ми розбили табір на краю плато в тіні гіллястих дерев. Поряд було джерело з холодною чистою водою. Поки розвантажували машини і ставили намети, Джомсон і один з чорних воїнів, яких ми найняли носильниками, пішли подивитись, чи нема поблизу дичини. Скоро долинув постріл, а ще через кілька хвилин мисливці приволокли велику плямисту антилопу.

В таборі залунали захоплені вигуки.

До мене підійшов Джонсон. Очі його сяяли.

— Антилопу я підстрелив біля самісінького табору. Далі на плато пасуться зебри і жирафи. Вони навіть не злякались пострілу. Рай для мисливців. Якщо так піде далі, то ви й свою тварюку, чого доброго, зможете зустріти.

— Скажіть, Річардс бував у цих місцях?

Джонсон відвів очі.

— Хто його знає… Мабуть, ні.

— Ви кажете не дуже впевнено.

— Та що я