Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Та годі тобі. Я при цій людині в ступор впадаю, рівносильно і від його величі, і від сили його аури, і від усвідомлення, скільки цей маг бачив за все своє довге життя. Не можна навіть близько сказати, що ми друзі. Це просто дуже взаємовигідно.
– Ну-ну, ну-ну, – хмикнула Каргіна, – з тобою щойно вирішили поділитися одним із найпотужніших закляття Повітря, коли-небудь створених магами.
– Ну, знаєш, я підозрюю, що профіт, який від цієї махінації отримає сам Гао, не йде в жодне порівняння з моїм.
Напевно, Алла хотіла відповісти щось цинічне або тицьнути мені в мою ж меркантильність, але в цей момент отямилася Даша. Суперечка була забута. Я врубав Очі і підскочив до дружини.
– Сонечко, привіт, як ти почуваєшся, у тебе щось болить? – Запитуючи, я сам же шукав на питання відповіді, скануючи Дашку в усіх доступних мені діапазонах. Поки що здавалося, що все гаразд, але я не міг заспокоїтись.
– Та нічого, начебто, не болить. А чому ми тут?.. Я що, відключалася?.. Знову хтось щось чаклував, чи що?
– Вітаю тебе, Напівбогине. – Я не помітив, коли до зали увійшла Людмила. Вона стояла в дверях кімнати і, здається, рідна мати не дивилася на мою дружину з такою любов'ю і ніжністю, з якою дивилася на неї голова Каргіних. – Від імені всього клану Каргіних хочу сказати тобі, що ми раді вітати у своїх стінах носія крові Матері Яги.
Далі голова клану низько схилила голову. Алла повторила за нею. А дружину наче вдарило струмом. Вона сильно здригнулася, її очі дико розширились. Даша схопила мене за руку і сказала:
– Я згадала... Я все згадала. Вітю, прочитай мене... Будь ласка...
– Але навіщо?.. – Почав я, нічого не розуміючи.
– Так треба. Читай повністю. Жодних секретів. Читай, будь ласка… – Обличчям Даші покотились сльози.
– Як скажеш, – проковтнув я ком у горлі, що раптом з'явився, – тільки не плач.
Очі показали усе. Даша більше не була від мене зачинена. І я зрозумів, що з моменту повернення з Хатинки і по даний момент, на її свідомості була завіса, що захищає, приховує частину її спогадів. Від неї самої та від мене. Але тепер я все бачив, знав. У тому числі я зрозумів і те, що становлення Даші Напівбогинею – це ще хитріша афера Яги, ніж здавалося на перший погляд. Видно було, що без особистої згоди Даші нічого не було б. А далі – справа техніки та пари психологічних трюків. І нехай поки що все виглядало справді взаємовигідно. Але як буде далі – велике питання. І мені, мабуть, не варто вже зовсім відкидати план знайти управу на стародавню слов'янську страшилку.
– Бачу. Все бачу, Даше. Дякую, що поділилася. – Сказав я і встав, повернувшись до відьом. – Мабуть, з моєї родини на сьогодні годі відьом. Завтра Даша приїде до вас на навчання, а сьогодні ми їдемо додому, всього найкращого.
– Напівбогиня ще надто недосвідчена, їй не можна залишати межі маєтку, ми не зможемо її так захистити. – Почала Людмила Каргіна, але була перервана.
– НЕ ЗУПИНЯТИ НАС! – Я був такий злий, що зовсім не розрахував сили. В очах навіть трохи потемніло, проте я побачив Очами, як шибки у вікнах зали вкрилися мережею тріщин. Захищене магією скло. А голова Каргіних разом зі своїм замом просто витягнулися стрункою.
– Вибачте. Але завтра можете запитати у Даші. Якщо захоче, то розкаже вам, як ваша... богиня зробила її такою. Аферистка стара, трясця. – Я повернувся до дружини і подав їй руку. Вона встала з дивана, все ще будучі в якомусь ступорі – і ми вийшли надвір. Дванадцять відьом стояли на подвір'ї хто де. Прямі, наче лома проковтнули. І злива, що почалася, капала на них, не викликаючи навіть тремтіння вій. Повний параліч. Справді, я перестарався. Дощ, я як відчув, теж звідси. Під дощем ми чекали таксі, стоячи за воротами особняка Каргіних. Стояли і просто мовчали. Я думав про своє, Даша – звикала до відчуття сили усередині. А ще я звідкись знав, що гроза, що почалася, теж через мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.