Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Машка і Дашка, вилазимо самостійно.

Ще дві моськи вилізли з-під столу Гора. Хлопець здивовано подивився на дівчаток.

— Як ви там ховалися... втрачаю вправність.

— Швидше це їхній дар, — сказав Тейлін.

Магістр відкрив портал у будинок Гора, думав дітей запустити. Але в нього зайшла його дружина.

— Мені Лія зателефонувала, сказала, що хтось утік. Хлопчики, це вам, маленька компенсація нервів, — Теяна віддала офіцерам кульок із печивом медові стільники.

— Хтось влип, — сказав Гор, — мама віддала ваші солодощі нам.

— Якщо слів не розуміють, треба ж їх якось карати, — сказала Теяна, — позбавлення солодощів діє найкраще, дохідливо і запам'ятовують, за що і чому заробили. Додому, живо!

Двоє старших не обертаючись понуро побрели в портал. Молодших Тейлін сам запустив. Вони ще обернулися й подивилися на печиво та матір.

— Вдома поговоримо, докладно. Ти теж не затримуйся, уже додому пора повертатися.

Після закриття порталу, у Тейліна один з офіцерів запитав:

— Дружина до пари, характер залізний. Ким працює?

— Кухарем в академії. Качалка або будь-яке інше кухонне начиння в її тендітних руках грізна зброя.

Брати знехотя забрали своїх дітей о четвертій вечора. А з Янушем ми ще й переглянулися. І щойно рідні пішли, Гор запитав:

— Що бачили? — а потім подивився на мене трохи довше і сам зчитав мої спогади — О ні! Знову переїзд!

Дехто ледь чаєм не подавився і покотився зі сміху.

— Гор, сприймай усе простіше, попросиш собі гарний будинок, з усім, що тобі так хочеться, — сказала я м'яко. — Не останній ваш переїзд у цьому десятилітті.

Тут уже всі застогнали. Мимоволі почала вивчати карту їхніх переїздів і трохи захопилася. Подивилася переїзди, потім зачепилася за момент, коли підемо до темних, і хотіла трохи краще подивитися.

— Ліє! Ліє, досить! Алекс, її потрібно висмикнути з видіння, — Гор частково обернувся і сильно нервував. — Поцілуй її, чи що!

Алекс поцілував, і це не допомогло. Він трохи струснув мене, теж не допомогло. Міцно притиснув до себе і почав дихати у вухо. Це допомогло, я сіпнулася і зі стогоном прийшла до тями.

— Ай, голова розколюється...

Почула дружний зітхання полегшення.

— Що сталося?

— Ти трохи захопилася даром, і пішла перевитрата сили.

— Хм, а де мій одногрупник?

— Він із братами пішов, щойно вони прокинулися. Вони ж ще малюки в нього і захотіли терміново до мами.

— Ми, напевно, теж підемо, — сказав задумливо Алекс, — потрібно час і для себе залишити.

Друзі усміхнулися й побажали романтичного вечора. А зайшовши до хати в мене в животі голосно заурчало, винувато подивилася на коханого.

— Я теж голодний, зараз швидко щось придумаємо. А потім, я сподіваюся, ми будемо тільки вдвох, а то тобі завтра в академію повертатися.

З дому ми не виходили, ніжилися в обіймах одне одного. В обумовлений час Алекс допоміг мені віддерти мою тушку від дивана, і навіть портал відкрив.

— Гарне побачення, ледве ноги пересуваєш, — підначив Рорк, якого зустріла в коридорі гуртожитку.

— Швидше, сильно розслаблене і йти не хотілося.

Хлопець тільки принюхався і близько не підходив.

— Кошенята будуть?

— Не зараз.

— Радує.