Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

Але спочатку довелося доглянути за дітьми, тому що мої племінники ледь не побилися між собою. Що вони не поділили, я з'ясувати не змогла, діти не говорили. Тільки дулися один на одного. Але довго ображатися не змогли, і за п'ятнадцять хвилин хлопчаки носилися на подвір'ї з м'ячем, а дівчатка гралися ляльками і ляльковим будиночком.

— Звідки будиночок? — запитала в Гора, коли він робив нам чай.

— Дерек приніс, сказав, нам залишить. Але сумніваюся, що його молодша це допустить. О, ще один із домашкою, — усміхнувся друг, дивлячись, як мій одногрупник робить домашку.

До будинку обережно заглянув Алекс, побачивши мене, швидко пішов у мій бік.

— У вас тут тихо, а на вулиці мене ледь не затоптали. Молодші кнопки, чиї?

— Мої, — видихнув Ремі, — піду перевірю, щось розгоралися сильно.

Коханий мене обійняв зі спини й уткнувся носом у шию.

— Ще солодко пахнеш.

— Це печиво.

— Ні, — протягнули обидва чоловіки.

— Хм, радий, що ви нарешті зблизилися, — усміхаючись муркотнув Гор, — давно пора. А то думав, чого це мій друг таким ентузіазмом блищав і енергія через край била. А воно он у чому справа. Але сьогодні і завтра краще оберігатися. Можу поділитися дечим, якщо потрібно.

У будинок зайшов Ремі з молодшим на руках.

— А де можна викупати маленького, кхм...

— Загрався? — запитав Гор у дитини, та просто кивнула і спробувала вивернутися з рук брата, яких тримав її під пахви. — Іди за мною. Одяг магічно зможеш почистити?

— Ем, ні.

— Я можу. Зараз підійду.

Поки одногрупник мив брата, я привела одяг дитини до ладу. І він був чистий, немов після прання. Дитина одразу втекла далі гратися. Гор відправив нас з Алексом стежити за хлопчаками, а сам навідними запитаннями допоміг Ремі з домашкою зі слідчої справи. Чула, як одногрупник навіть оскаржив деякі його методи й рішення.

— Розумний хлопець? — хмикнув Алекс.

Малюки теж бігали за м'ячем, їм давали його попінати й іноді навіть гол забити.

— До скількох сьогодні діти гуляють?

— Зазвичай до чотирьох і їх скоро годувати. Потрібно дізнатися у Гора, що для цього потрібно підготувати. Простежиш за ними?

— Добре.

Гор уже з Ремі накривали на стіл і дівчатка активно допомагали.

— А я якраз до вас ішла з цим питанням.

Після їжі наймолодших поклали спати. І їм навіть не заважало, що старші гасали вже в хаті, грали в хованки.

— Ремі, пограйся з нами, — покликали діти.

Мене Гор з Алексом якраз попросили допомогти і якраз задіяли мій дар в одній їхній справі. Щойно очі заплющила, налаштувалася, почули вереск і наче хтось упав. Потім був рик ведмежат.

— Ну вашу ж... — почав було Гор і сам собі рот рукою закрив. — Що вже сталося?!

Прийшли у вітальню і застали дуже кумедну картину. Троє ведмежат повалили найманця. Двоє тримають руки у вигляді ведмежат, третій розлігся на найманцеві. У чоловіка вигляд ошелешений, і боїться поворухнутися.

— Я, здається, вчасно, — почули Тейліна, — живий і навіть цілий, — хмикнув зло магістр. — Мірл переповзай йому на ноги.

Найманець спробував вирватися й одразу отримав удар у голову від магістра Яліна.

— Живий? — уточнив Гор.

— Звісно. На Лії відточував майстерність вдарити й не покалічити. Коли почав її вчити, дихати в її бік було страшно. А цій кнопці, хай і сімдесят років було, але тендітна й тонка.

Магістр зв'язав магічною мотузкою найманцеві руки й ноги та скріпив їх між собою. Потім узяв найманця однією рукою і подивився на Гора.

— Куди його?

— Мабуть, у нашу ділянку проведу.

Варто було Гору з Тейліном піти, а нам з Алексом повернутися на кухню, ведмежата знову видали войовничий рик, а діти вереск. Ми з Алексом поспішили у вітальню. Ведмежата кружляли навколо ще одного найманця. Вигляд у чоловіка був ошелешений, але по очах бачу, зараз нападе. Тільки ось маленькі кішки виявилися рішучішими і швидшими. Вони першими накинулися йому на спину. До того ж дві молодші стрибнули і більше через несподіванку впустили його на підлогу. Тут уже їхні брати знову придавили своїми тушками до підлоги.

— По-моєму, дітям час додому, — сказала я.

Діти активно почали говорити, що тільки веселощі почалися. Бідолашний найманець уже пошкодував, що вліз у цю справу, бо в ролі веселощів виступав він. І малеча озброїлася хто чим з іграшок. Чоловік боявся поворухнутися. Алекс зв'язався з другом і мовчки показав йому картину, що була у вітальні.

— Та годі, ще один — гаркнув Тейлін. — Мені ось цікаво, за ким із дітей вони прийшли?

Діти, почувши запитання магістра, штовхнули найманця і повторили запитання. Виявилося за дітьми Тейліна.

— Смертники, — видихнув чоловік — можете пожувати трохи, — сказав він синам.

Чоловік, якого ще навіть не зачепили, почав верещати і кликати на допомогу.

— Заберете? — запитав Тейлін у когось у відділку.

— Нехай краще скаже, хто його найняв на ваших дітей нападати. Гарна компашка зібралася.

— Така, що дорослі тягнуть жереб, кому так "пощастило" доглядати.

Найманець сказав, що з боку сусідів.

— Алекс, пакуй його і давай нам.

З Алексом слідом у портал пройшли ще й усі дітки Яліна. Він на них суворо подивився і відправив назад у гості. Але цей фокус вийшов тільки із синами, вони були більш слухняними. Дівчата обернулися і поховалися в офісі.

— Тейлін, кошенята, це твої? — запитав офіцер, спіймавши одного з кошенят за комір.

— Одна?

— Зловив поки що одну.

— Взагалі-то їх четверо.

— Ай, зараза! — взвизгнув чоловік, що спіймав одну з молодших близнючок, друга йому на спину стрибнула, рятуючи сестру.

— Діно, ти зовсім совість втратила?! — запитав Тейлін, знімаючи кошеня зі спини чоловіка. — Вам тут робити нічого.

Кошеня дивилося жалібно й висіло мовчки в батьківських руках. Але, коли посадив на широке плече, зручно влаштувалося і стало муркотіти й вилизувати батькові вухо. Йому вручили другу кнопку.