Читати книгу - "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]"

Аби не заплутатися у цих припущеннях і гіпотезах, варто звернутися до короткої біографії «заступника»-ґестапівця.

Він народився в 1910 році. Коли йому виповнився рік, його мати вийшла заміж за єврея Ландау, який дав дитині своє прізвище. Хлопця у віці дев'яти років, невдовзі після смерті вітчима, віддали до католицького інтернату, яким керували монахи. Уже через шість років, у 1925 році, Фелікс вступив до організації Націонал-соціалістична трудяща молодь. У ті часи він здобув ремісничу освіту на курсах мистецького меблевого столярства. В 1931 році, у двадцятилітньому віці він став членом НСДАП. У дні приходу Гітлера до влади в Німеччини він став членом формування СА, а невдовзі — активістом СС. Уже есесівцем він брав участь у заколоті 1934 року, під час якого був убитий канцлер Австрії Енґельберт Дольфус. Ландау опинився у в'язниці, де перебував аж до 1937 року, а відтак, побоюючись повторного арешту, втік із Австрії до Німеччини, прийняв громадянство Райху і в 1938 році став асистентом кримінальної поліції, а пізніше — віденського центрального управління ґестапо. В 1940 році, через кілька місяців після капітуляції Польщі у війні з Німеччиною, він став комендантом Sicherheitspolizei und Sonderdienst (Поліції безпеки і спеціальних служб) у Радомі. У Дрогобичі, куди його перевели зі Львова в 1941 році, невдовзі після захоплення цього міста німцями, він офіційно відповідав за зайнятість тамтешніх євреїв. Ландау оселився по вулиці Яна, 12, разом із приятелькою і їхнім спільним маленьким синочком. Іще живі після війни свідки бачили в 1942 році, як він із вікна своєї кімнати стріляв у працюючих в сусідній Gärtnerei євреїв. Стріляв він блискуче, і мало не кожен його постріл був смертельним. А було цих пострілів багато, дуже багато.

Залишки стінописів, виконаних Шульцом у помешканні ґестапівця, стан на початок 2001 року

Бруно Шульц, захищений опікою майстра мистецького меблярства Фелікса Ландау, мав багато принад і козирів: він вільно розмовляв німецькою, а насамперед був митцем, і це найбільше імпонувало віденському столяреві, який прагнув виглядати обранцем Муз і жерцем Мистецтва. У цих поривах йому якось не перешкоджали масові вбивства, якими він фахово займався на службі і якими заслуговував на особливе визнання його зверхників. Шульц звернувся до керівництва ґето із т. зв. юденрату, висловивши готовність працювати у сфері якнайширше трактованих пластичних послуг, які могли б стати засобом утримання для нього, сестри Гані та племінника «Зиґуся». Хтось із правління юденрату спробував зацікавити цим когось із німецької адміністрації. Насамперед звернулися саме до Ландау. Шульц залишив — окрім пропозиції щодо можливої праці — добірку своїх малюнків і графіки як доказ задекларованих здібностей та вмінь прохача.

«Візник і візок», стінопис у колишній кімнаті маленького сина ґестапівця, тепер в Ізраїлі

Ландау, ігноруючи неминучу — згідно з нацистсько-расистською теорією — «дегенерацію єврейської мистецької творчості», зав'язав із Шульцом стосунки, викликавши його до себе. Він визнав, що з цього знайомства може мати — і як митець, і як гауптшарфюрер CC — вагому користь. Пам'ятаймо, що в 1941 році смертельний вирок єврейському народові ще не був винесений на гітлерівському Олімпі.

«Королева», стінопис у колишньому помешканні ґестапівця, тепер в Ізраїлі

Встановивши стосунки, після перших розмов на теми мистецтва Ландау доручив відповідному відділові окупаційної адміністрації Дрогобича видати Шульцові спеціальну пов'язку, вкриту для захисту прозорим целофаном, на якій видно було напис-ґляйт, що забезпечував носієві безпеку як «потрібному євреєві».

Відтак почалися принагідні акти скупої допомоги Шульцові харчами та перші доручення виконувати різні роботи, не лише пластичні. Деякі з них оплачували хлібом, мармеладом чи супом. Найвищою платнею були наступні пережиті дні, тобто «гарантія недоторканості», отримана від Ландау, в дієвість якої Шульц намагався палко вірити. Ця віра була такою сильною, що в періоди виїздів Ландау із Дрогобича Шульц ховався, тамуючи дихання, в різних криївках і почувався відданим на ласку й неласку злої долі.

Ландау покладав на Шульца пластичні обов'язки, переважно тих різновидів, якими Шульц ніколи не займався, у техніках, невідомих йому з попередньої практики. Про відмову від ґестапівського наказу не могло бути й мови; кожен із них Шульц сприймав як неминучість, а його виконання було актом боротьби за життя.

Отож, окрім портретів його власної особи, або отримуваних «у подарунок» давніших гравюр і рисунків, Ландау цікавили т. зв. фрески, як неточно він називав усі настінні малюнки та стінописи, виконувати які він зобов'язував Шульца. Постали принаймні кілька таких композицій на стінах і стелі різних будинків у Дрогобичі. Колись я намагався деякі з них відшукати, припускаючи, що вони криються під шарами фарби, якою їх замалювали. Пошуки були безплідними — їх утруднювали або робили неможливими — хоча мої знання про існування стінописів засновувалися на вірогідних реляціях свідків.

«Гном», стінопис, вивезений до Ізраїлю

Багато років тому, перебуваючи в Дрогобичі, я намагався здобути бодай якусь інформацію про стінописи Шульца в будинку, який був до війни садибою поліції, а під час німецької окупації — квартирою Ландау. Про їх створення в 1942 році я вже доволі давно мав докладну інформацію — вона походила з перших рук, від колишнього учня Шульца, який асистував і допомагав при тій роботі.

Її особливість полягала, на мою думку, в тому зокрема, що попри брак будь-якого попереднього досвіду у виконанні стінописів, робота в помешканні Ландау мала певні суттєві прецеденти у багатолітніх експериментах учителя малювання дрогобицької гімназії…

Як я вже писав, Шульц був винахідником заспокійливого засобу для галасливого класу — зокрема наймолодших, які тільки-но починали навчання у школі. Цей метод неможливо повторити будь-кому іншому; лише сам Шульц міг ним користуватися та досягати мало не гіпнотичного ефекту. Він розповідав казки, імпровізував їх перед миттєво змовклим і заслуханим класом, послуговуючись не раз загальновідомими казковими сюжетами та пожвавлюючи їх мотивами, виснуваними із власної фантазії, а також начерками на шкільній дошці, звичайною чи кольоровою крейдою, які народжувалися одночасно зі словами оповіді. Упродовж багатьох років, бувало, до самої смерті, учні пам'ятали ті єдині у своєму роді казки — не стільки їхній зміст, який був чарівним і неповторним, як магічний