Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Над Жуковом була управа, тому не міг він розгорнутися на повну потужність, та й повноваження його розстрільні діяли лише чотири роки війни. Дали б йому 30 років верховної влади без обмежень, як Сталіну, вже він би накоїв. У всьому видно ознаки і прояви божевільної кровожерливості.

Після Ленінграда Жуков командував Західним фронтом. Стиль той же самий. Жуков прийняв Західний фронт 8 жовтня 1941 року. Ось шифровка командувачу 49-ї армії генерал-лейтенанту І.Г. Захаркіну 12 жовтня: «...Переходом у контрнаступ відновити становище. В іншому випадку за самовільний відхід з м. Калуга не тільки командування частин, але і ви будете розстріляні...» (А.Н. Мерцалов, Л.А. Мерцалова. Інший Жуков. М., 1996. С. 66).

Жуков явно страждав психічним розладом. 8 листопада 1941 року командувач 43-ї армії Західного фронту генерал-майор К.Д. Голубєв звернувся до Верховного Головнокомандувачу: так працювати неможливо. Голубєв писав Сталіну: «На другий день після приїзду мене обіцяли розстріляти, на третій день віддати під суд, на четвертий день погрожували розстріляти перед строєм армії» (Известия ЦК КПСС. 1991. No 3. С. 220-221).

Але на виправдання Жукову треба сказати: він просто знемагав від переповнення його почуттям справедливості. Ю. Сигачев про Жукова: «Одним з головних питань життя партії він вважав подолання спадщини культу особи Сталіна. І в роки хрущовської опали маршал залишався вірним курсу ХХ з'їзду на десталінізацію, хотів розповісти народу правду про "вождя всіх часів", правду про події Великої Вітчизняної війни, як він їх бачив» («Родина». 2000. Жовтень.).

Ось бачите, яким добрим був Георгій Костянтинович: страшенно хотів викрити Сталіна за те, що він, пройдисвіт, повернутих з полону бійців у табори садив. А сам, будь його воля, в табори б не садив, а розстрілював. Разом з дітьми, братами, сестрами, батьками і матерями.

Прагнення Жукова викрити Сталіна похвальне. Але було б непогано, якби він і про себе трохи розповів. Читайте накази Сталіна, які він підписував під час війни. Чи є в них слово «розстріл»? Шукайте, копайтеся, не знайдете. Сталін був найбільшим злочинцем, проте у нього було достатньо розуму, щоб говорити з народом і армією іншою мовою.

Не тільки Сталіна Жуков викривав за звірство щодо бійців і командирів, які потрапили в німецький полон. Жуков викривав головного сталінського контролера - наркома державного контролю Л.З. Мехліса, а Костянтин Симонов старанно записував і публікував слова майже святого Георгія: «...У нас Мехліс додумався до того, що вигадав формулу: "Кожен, хто потрапив у полон - зрадник Батьківщини"... з теорії Мехліса виходило, що навіть ті, хто повернулися, пройшовши через це пекло, повинні були вдома зустріти таке ставлення до себе, щоб вони покаялися в тому, що тоді, в 41-му або 42-му не позбавили себе життя... Як можна вимагати огульного презирства до всіх, хто потрапив у полон в результаті спіткалих нас на початку війни катастроф!» (К.М. Симонов. Очима людини мого покоління. М., 1988. С. 329).

Лиходій Мехліс вимагав огульного презирства до всіх, хто потрапив у полон, а ласкавий Жуков підписав наказ про розстріл сімей бійців і командирів, які потрапили в полон, і про розстріл їх самих після повернення з полону.

І Жуков обурений звірством Мехліса.

Офіційний орган Агітпропу сучасної Росії журнал «Родина» (жовтень 2000 р.) сходить захопленням: Жуков написав «відверті мемуари, які нікого не жаліють»! Уточнимо: окрім себе самого. Уже себе ж, коханого, пожалів.

Жуков кинувся викривати Сталіна, але прийшов у сказ, коли письменник Чаковський наважився написати, що великий полководець одного разу комусь пригрозив розстрілом. Та не просто до сказу дійшов, а настрочив донос в ЦК КПРС: справа політична, наклепник Чаковський зробив ідеологічну диверсію, він ллє воду на млин буржуазних фальсифікаторів!

Найстрашніше в тому, що лють Жукова непідробна. Він щиро вірив, що нікого не розстрілював сам, заручників не брав, наказів про розстріли не підписував і навіть ніколи нікому розстрілом не погрожував. Він вірив у те, що на війні утримував рубежі не поголовними кулеметними розстрілами, а методом переконання, особистим авторитетом, волаючи до патріотичних почуттів бійців і командирів. Жуков звернувся в ЦК, але ж саме там зберігалася неймовірна кількість свідчень про позамежне жуковське звірство.

Одного разу мені довелося бути присутнім на прийомі, де зібралися лікарі з гучними іменами: хірурги, кардіологи, невропатологи. І раптом серед них - психіатр зі світовим ім'ям. Такий момент втратити не міг. Не називаючи імені героя, описав ситуацію в загальних рисах. Отже, якийсь чоловік, за натурою садист, здійснив безліч злочинів. Він про них не пам'ятає. Він упевнений, що такого не було і бути не могло. Він вкрай болісно реагує навіть на натяк про свої злочини. Причому натяк зроблений не для того, щоб засудити, а щоб прославити, щоб злочини в очах суспільства перетворити на прояви рятівної енергії. Ця людина звертається з доносом на «наклепника» в найвищі інстанції, наперед знаючи, що саме там, в цих інстанціях, зберігаються безліч документів, які «наклеп» не спростовують, а підтверджують. Разом з тим цей садист ставить перед собою мету життя: викрити інших лиходіїв, які вчинили такі злочини, правда, з меншою жорстокістю.

Психіатр, не замислюючись ні на мить, видав діагноз.

Цей хід я повторив кілька разів в інші часи, в інших ситуаціях.

Кожному, хто сумнівається, рекомендую мій досвід відтворити. Гарантую: реакція завжди буде однаковою. Будь-який психіатр вам тут же назве хворобу. Причому миттєво. І різнобою у відповідях не буде. Цей стан добре відомий науці і досконально вивчений.

У своєму доносі на