Читати книгу - "Лабіринт"

— Гадаю, мої батьки задумалися над цим надто пізно. Вони обоє були вже досить старі, правду кажучи, коли я народилась, їм тоді було по сорок.

Карен кивнула і перейшла до справи.

— Гаразд, зважаючи на такі обставини, думаю, буде краще, якщо я просто розберуся з усім, що маю в цій теці про майно вашої тітки, з її заповітом. Потім, коли хочете, можете поїхати подивитися на будинок. Він розташований у маленькому містечку. Саллель-д’Од, приблизно годину їзди звідси.

— Звучить непогано.

— Отже, у мене тут, — вела далі Карен, вказуючи на теку, — досить загальна інформація, багато імен, дат і таке інше. Я певна, що, відвідавши будинок, ви дізнаєтеся більше про свою тітку з її особистих паперів та майна. Коли оглянете будинок, то самі вирішите, чи хочете, щоб ми його очистили, чи зробите це самотужки. На скільки ще ви лишаєтеся в Каркассоні?

— Фактично до неділі, хоча я волію залишитися на довше. У мене немає жодних нагальних справ, які б потребували мого повернення.

Карен знову кивнула, поглянувши у свої записи.

— Гаразд, тоді почнімо й подивимось, як ми все владнаємо. Ґрейс Еліс Таннер була зведеною сестрою вашого батька. Вона народилася в Лондоні 1912 року, найменша та єдина дитина, що вижила. Ще двоє дівчаток померли немовлятами, а двоє хлопців були вбиті за часів Першої світової війни. Її матір померла, — Карен зробила паузу, пробігаючи пальцями рядки, поки не знайшла потрібну їй дату, — 1928 року після важкої хвороби, і родина розпалася. Ґрейс залишила дім ще раніше, а її батько переїхав звідти і, можливо, одружився знову. У тому шлюбі була лишень одна дитина — ваш батько, який народився наступного року. Наскільки я можу судити з записів, відтоді між міс Грейс Таннер та її батьком — вашим дідусем, майже не було контактів.

— Я цього не знала, але як видумаєте, тато відав, що в нього є зведена сестра?

— Й гадки не маю, але можу припустити, що ні.

— Утім, Грейс, очевидно, знала про його існування?

— Так, але знову ж таки, як і коли вона дізналася про це, мені невідомо. Ба більше, вона знала про ваше існування. Вона переглянула свій заповіт 1992 року, коли померли ваші батьки, і назвала вас єдиною спадкоємицею. Тоді вона вже певний час мешкала у Франції.

— Якщо вона знала про моє існування і знала, що трапилося, то не розумію, чому вона ніяк не зв’язалася зі мною, — насупилась Еліс.

Карен тільки стенула плечима.

— Можливо, вона гадала, що ви не будете раді спілкуванню з нею. Оскільки ви не знаєте, що спричинило розкол у сім’ї, вона, либонь, думала, що ваш тато настроїв вас супроти неї. У таких випадках не можна робити припущень — інколи це саме так, як припускаєш, а іноді слід відкинути будь-яке припущення. Коли зустріч є неприємною, тоді рани важко загоюються.

— Я гадаю, самі ви не складали цього заповіту?

Карен посміхнулася.

— Ні, духівницю склали задовго до моєї появи тут. Проте я розмовляла з колегою, який складав її. Він уже звільнився, але пам’ятає вашу тітку. Вона була дуже великою реалісткою, не метушливою і не сентиментальною. Ваша тітка достеменно знала чого хотіла, тому все робилося для того, щоб залишити спадок тільки вам.

— Отже, ви не знаєте, чому вона спершу приїхала жити сюди?

— Боюся, що ні. — Карен зробила паузу. — На нашу думку, Це все відносно просто. Тому, як я вже сказала, ви б краще поїхали й оглянули будинок. Там ви дізнаєтеся про неї значно більше. З огляду на те, що ви лишатиметеся тут ще кілька днів, ми могли б зустрітися пізніше на цьому тижні. Я буду в суді завтра і в п’ятницю, але залюбки побачуся з вами знову в суботу зранку, якщо вам це зручно, — міс Флері встала і подала Еліс руку, — залиште повідомлення моїй асистентці й дайте знати про своє рішення.

— Я б хотіла відвідати могилу тітки, оскільки я вже тут.

— Звичайно ж. Я подбаю про деталі. Якщо я правильно пам’ятаю, то обставини поховання були незвичними. — Карен зупинилася біля столу своєї асистентки. — Домінік, tu peux me trouver le numèro du lot de cimitière de Madame Tanner? La cimitière de la Citè. Merci[114].

— Що ви маєте на увазі? — спитала Еліс.

— Мадам Таннер була похована не в Саллелі-д’Од, а тут, у Каркассоні, на цвинтарі за мурами Сіте, у сімейному склепі своєї подруги, — Карен узяла в асистентки роздрукований аркуш і швидко переглянула його. — Так, тепер я згадала. Її звати Жанна Жіро і вона місцева жителька, проте, здається, немає жодних свідчень