Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

Кастелл і Пітер заїхали на подвір’я, і господар одразу ж за ними замкнув ворота, пояснивши, що це робиться для безпеки від бандитів. їм пощастило, додав він, що вони потрапили в таке місце, де можуть спокійно переночувати. Слідом з’явився мавр; він повів мулів до конюшні, а господар провів подорожніх у велику кімнату з низькою стелею, де стояли столи і сиділо декілька чоловік з грубими та жорстокими лицями. Вони пили вино. Тут несподівано господар почав вимагати гроші наперед, сказавши, що він не довіряє незнайомцям. Пітер хотів було з ним сперечатися, але Кастелл вирішив за краще погодитися, і почав розстібати свій одяг, аби дістати гроші. В кишенях у нього нічого не залишилось, останні гроші, які не були сховані, він витратив у Мотрілі.

Як і раніш, правою рукою Кастелл не міг поворухнути, і він став діставати гроші лівою, але так незграбно, що маленький дублон, який він витягнув, вислизнув і впав на підлогу. Пітер помітив, як господар і чоловіки, що сиділи в кімнаті, обмінялись меткими та багатозначними поглядами. Але вони підвелись і допомогли позбирати золоті. Господар повернув їх Кастеллу, додавши з мерзенною посмішкою, що, якби він знав, що його гості такі багаті, він би заправив з них більше.

— О ні, це далеко не так, — відповів Кастелл, — це все, що ми маємо.

Якраз тоді, коли він промовляв ці слова, ще один золотий, цього разу вже більший дублон, який застряв у нього в одязі, впав на підлогу.

— Звичайно, сеньйоре, — зауважив господар, піднімаючи монету й ґречно повертаючи її, але потрясіть себе, може, у вас у куртці застряли ще один-два золотих.

Кастелл так і зробив, і при цьому золоті, приховані в поясі, оскільки їх стало менше, задзвеніли. Присутні в кімнаті посміхнулися, а господар привітав Кастелла з тим, що він перебуває в чесному домі, а не подорожує по горах, що є притулком для поганих людей.

Кастелл, вдаючи, що нічого не сталося, заховав свої гроші й затягнув пояс. Потому він і Пітер вмостилися осторонь і попросили, щоб їм подали вечерю. Господар наказав слузі принести їжу, а сам підсів до них і почав розпитувати. Із його розпитувань з’ясувалося, що провідник уже встиг розповісти всю їхню історію.

— Звідки ви довідалися про аварію корабля? — замість відповіді запитав Кастелл.

— Звідки? Та від людей маркіза, які вчора зупинялися тут випити по склянці вина, коли маркіз проїздив з двома дамами в Гранаду. Він казав, що “Сан-Антоніо” затонула, але нічого не сказав про те, що ви залишилися на борту.

— Тоді вибачайте нам, друже, якщо ми, чиї справи не повинні цікавити вас, теж нічого не скажемо, бо ми стомилися й хочемо відпочити.

— Звичайно, сеньйори, звичайно, — заметушився господар, — я піду покваплю з вечерею і накажу принести вам флягу гранадського вина, гідного вашого становища.

Він пішов, а через деякий час принесли вечерю — гарну печеню, а до неї в глиняному глечику вино. Наливаючи його в кварти, господар сказав, що він сам перелив його із фляги, щоб не скаламутити осад.

Кастелл подякував йому і запропонував випити склянку вина за успіх їхньої подорожі, але господар відмовився, пославшись, що в нього сьогодні пісний день і що він заприсягнувся пити цього дня саму лише воду. Тоді Пітер, який не вимовив за цей час жодного слова, але багато що запримітив, пригубив вино й, плямкаючи, нібито пробуючи, шепнув по-англійськи Кастеллу:

— Не пийте — воно отруєне.

— Що сказав ваш син? — запитав господар.

— Він каже, що вино прекрасне, але при цьому він раптом згадав, що лікар у Мотрілі заборонив нам доторкатися до вина, якщо ми не хочемо погіршити стан наших ран, одержаних при аварії корабля. Та воно не повинне пропадати. Пригостіть ним ваших друзів. Ми вдовольнимося слабкішим напоєм.

При цьому Кастелл узяв глечика з водою, що стояв на столі, налив кварту, випив і передав її Пітеру. Господар подивився на них з відвертим невдоволенням.

Потому Кастелл підвівся і ввічливо люб’язно запропонував глек з вином і дві налиті кварти чоловікам, які сиділи за сусіднім столом, промовляючи, що їм дуже шкода, що вони не можуть покуштувати такого чудового вина. Одним із цих чоловіків випадково виявився їхній провідник; він прийшов сюди, нагодувавши мулів. І він і його, сусід з готовністю взяли налиті кварти і випили їх геть. Господар у цей час з прокльоном схопив глечика і зник.

Кастелл і Пітер взялись за печеню. Вони бачили, що їхні сусіди їдять те ж саме, та й господар, який повернувся до кімнати, теж узявся за печеню. Пітерові здалося, що господар збентежено спостерігає за двома чоловіками, які випили вино. Раптом один із них підвівся з-за столу, пройшов кілька кроків до лави, що стояла на другому кінці кімнати, мовчки впав на неї. Тим часом у одноокого провідника безсило опустилися руки, і він, очевидно, непритомний упав на стіл, так що голова його опинилася на порожньому тарелі. Господар підхопився, але тут же нерішуче зупинився. Тоді підвівся Кастелл і зауважив, що, очевидно, бідолашного хлопця зморив сон після довгої дороги і що вони теж стомилися, тому чи не буде господар такий люб’язний провести їх у відведену кімнату.

Господар охоче погодився — було зрозуміло, що він хоче якомога швидше позбутися їх, тим більше що решта відвідувачів роздивлялися провідника та свого товариша й про щось перешіптувалися.

— От сюди, сеньйори, — показав він і повів їх у кінець кімнати, до сходинок.

Піднявшись ними з лампою в руці, він підняв люк і запропонував іти за ним. Кастелл так і зробив, а Пітер обернувся й побажав доброї ночі