Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

Щури приділяли свою увагу аристократії, купецьким гільдіям, які зростали в силі, храмам, чародіям, двору, а також пильнували, щоб суспільні рухи не перетворювалися на щось більше, ніж звичайне невдоволене бурмотіння. У свою чергу Хорти займалися передусім збором інформації про терени майбутньої експансії Меекхану. Вивчали організаційну структуру храму Реаґвира, який на північ від Кременевих гір розвинувся в агресивну теократію, поглинаючи землі нових і нових племен, працювали над культом Лааль Сіроволосої, діяли проти князівств Бед-Каа, намагалися послабити племінну структуру вессирських народів, на півдні та південному заході підтримували кампанії, які повинні були повернути Імперії гирло Ельгарану, найбільшої річки континенту, та знову підкорити тамтешні землі.

Принаймні сто років, у міру того, як Імперія поглинала нові території, обидві частини розвідки рідко заступали шлях одна одній. У кожної вистачало своїх проблем. Але потім Меекхан сповільнив зростання. Трапилося це як через зовнішні (землі, які були ще не під владою Імперії, виявилися або надто негостинними, або надто бідними, або ж заселеними надто войовничими племенами — або й усе відразу, що робило їхнє завоювання невигідним), так і через внутрішні причини, від яких Щури застерігали імператорів. Меекхан зростав надто швидко, в певну мить виявилося, що племена корінних меекханців становлять усього половину населення держави, а асиміляція підкорених народів відбувається надто повільно. «Імперія потребує відпочинку, — говорили шпигуни, — вона потребує консолідації, посилення, поглинання нової крові. Вісім десятих нашої армії — це меекханці, але якщо й надалі стікатимемо кров’ю у прикордонних війнах, за покоління чи два залишимося в меншості в державі, яку ми створили».

Схожим чином мислила й аристократія, яка прагнула зайнятися, нарешті, збільшенням родових багатств; так казали й купці, які бачили за кордонами Імперії ринки для своїх товарів, які принесли б їм куди більше зиску, ніж якби ті землі опинилися під владою імператора. Ніхто більше не хотів війн. Найагресивніші культи — святі войовники Реаґвира, вірні Лааль Сіроволосої, аколіти Дресс, Кан’ни та Сетрена-Бика були переможені, а їхні храми зайняли відповідне місце в пантеоні. Їх підпорядкування культу Великої Матері відібрало в Імперії аргумент, який вона найчастіше використовувала під час підкорень — заклик повернутися до миру та рівноваги. Імперія мала відпочити.

Усі говорили про мир і миру прагнули, тож цей мир настав.

А враз із ним Хорти втратили своє значення. Внутрішня розвідка, Щури, висунулися на перше місце. Тоді спалахнула довга та кривава партизанська війна між обома службами. Почали заздрісно захищати секрети, викрадати інформаторів, підкладати свиню, пригощати отрутами та оздоблювати спини руків’ями кинджалів.

Хорти так глибоко влізли в цей бій, що не помітили небезпеки, що її несла поява на південно-східному кордоні нового потужного племені кочівників, яке протягом двадцяти років спершу підкорило всі народи Великих Степів, а посилившись, ударило по Меекхану. І мало не призвело до поразки Імперії.

Після тієї війни імператор наказав провести чистки в зовнішній розвідці, а на більшість постів поставити людей з низів організації — тих, які показали свою цінність під час війни. Але ж взаємна нехіть поміж Хортами та Щурами нікуди не ділася. Кожен сигнал, що супротивник щось готує, знає щось, чого не знаємо ми, відразу викликав реакцію. Більш чи менш гостру. Той факт, що сьогодні вони приймали Другого Хорта Псарні, говорив про те, що зовнішня розвідка сприймає інформацію про Ґлеввен-Он дуже поважно. Настільки поважно, що, можливо, захоче поділитися своєю частиною знання. Хіба що візит Вельґеріса був елегантною формою проголошення нової війни.

— Чому нас це цікавить? — Хорт відсунув миску і зручніше вмостився на стільці. — Якщо ця банда походила з-за кордонів Імперії, то, вочевидь, справа має бути наша.

«Отже, вирішили дістати нас цим шляхом, — подумалося Еккенгарду. — Так собі ідея».

Ґентрель легенько усміхнувся й промовив:

— На вашому місці я не хвалився б тим, що ви не помітили цілу невеличку армію, яка увійшла на територію Меекхану. Це погано свідчить про розвідку. Крім того, ти не відповів на моє питання: чому ви рознюхуєте тут, за стільки миль від того села? І — через п’ять років?

— Ми маємо точно знати, що тоді трапилося. Як дійшло до того, що майже чотириста солдатів із Двадцять Другого полку загинули в бою з погано озброєною, недисциплінованою та слабко керованою бандою злочинців? Чому командира полку не було покарано, а сам підрозділ переформували так, щоб приховати його втрати від імператора? Чому загинуло п’ятеро бойових магів, зокрема сам Дравен-лод-Мерв, який володів Чорним Жаром — джерелом найсмертельнішого з відомих аспектів? Хто за все це відповідає?

— Щури нічого не приховували від імператора. І чи не краще розпитати солдатів, які там були?

Худий чоловік широко усміхнувся.

— Саме про це і йдеться. Тих солдатів не можна знайти. До села відправили дві роти та п’ятьох магів полку. Начебто всі чарівники загинули в бою, а з піхотинців вижило лише вісімнадцятеро. Потім за кілька днів полк переформували так, що Друга та Третя рота були відновлені із загонів, які виокремили з інших підрозділів, а після того почалася загальна реорганізація Третьої армії, яка полягала в обміні ротами, десятками й навіть окремими солдатами поміж полками. У результаті Двадцять Другий Піший полк повернувся до первинного стану по кількості людей, а оскільки між цими подіями його архіви частково згоріли, вже ніхто не може сказати, скільки солдатів загинуло і хто саме був на битві в Ґлеввен-Он, — Вельґеріс сказав усе це на одному диханні, навіть не затнувшись. — Чудова робота. У нас пішло три роки, щоб підрахувати тих, хто загинув.

Три роки. Вони рознюхували цю справу принаймні три роки. А найімовірніше, довше. Ґентрель спокійно потягнувся за келихом із вином, відпив, не зводячи погляду із супротивника. Еккенгард зрозумів, що він саме так і починає думати про Хорта. Як про супротивника.

Коли ж з’явиться слово «ворог», доведеться його вбити, зненацька зрозумів він. І відразу виникло інше питання: «Навіщо тут я? Чи Ґентрель запросив мене на вечерю, щоб я допоміг з убивством?». Він навіть на мить не сумнівався, що старий Щур не завагається пролити кров, якщо вирішить, що благо імперії цього вимагає. Певні таємниці повинні залишитися прихованими так довго, як тільки можливо.

— Отже, вже три роки ви риєтеся в тому, що вам не належить? — почав Ґентрель. — А ще два?

— Ми намагалися довідатися, що трапилося з тими вісімнадцятьма солдатами, які залишилися в живих. Семеро померли від отриманих ран, а їхні