Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

Тимчасом Авреліян, кесар, за пролиття християнської крові гнівом Божим покараний, помер. Ішов-бо між Візантією та Іраклією, спершу був перестрашений великим із небес громом, що швидку його смерть знаменував. По тому від домашніх своїх у тій-таки дорозі люто вбитий, зле життя свого позбувся. Після смерті його припинилось гоніння на християн і поверталися із вигнання, та вуз, та темниць в'язні Христові; той-бо, що після смерті Авреліяна прийняв скіпетри царства, навчився покарою раніше царюючого, і послав повеління по всіх країнах області своєї, щоб усі християни вільні були, боявся-бо, аби так само не постраждати, як Авреліян, коли жорстокий буде до християн. І була тоді велика правовірним радість, випускалися в'язні, вигнані із вигнання поверталися, виходили із пустель та вертепів єпископи, священики та мирські люди, котрі через страх ховалися від мучителів і, один одного цілуючи, торжествували на мир церковний. Тоді й преподобний Харитон-ісповідник був випущений із темниці, хоч і не радий був, що не постраждав до кінця, ліпше-бо бажав стражданням вінця свого мученицького дістати, аніж живим бути, і бажаніше було йому за Христа померти, аніж вільним бути. Одначе промисел Божий продовжив його життя на користь багатьом, щоб не тільки один, а з ликом добровільних мучеників, як пастир із вівцями і батько з дітьми, постав перед Богом в обителях небесних.

Відтоді Харитон святий, ранами позначений Христовий воїн, відкинувшись від світу і всіх, що в світі і, прийнявши хреста свого, пішов шляхом жорстоким і був живим мерцем, для світу померлим, живим же для Бога, носив-бо на собі рани Господа Ісуса, весь у Нього перетворивсь і з Ним розіп'явся, а щоб його божественну муку завжди мати перед очима, пішов до Єрусалима, де Господь наш поклав на хресті душу свою, і коли йшов знаміреним шляхом, уже біля Єрусалима, потрапив між розбійники, що, не маючи чого в нього забрати, самого взяли, ведучи в свою печеру із наміром віддати його гіркій смерті. Але не вбили його, а швидко рушили в дорогу, шукаючи мимохідних людей, щоб розбити їх. Святого ж Харитона покинули в печері, лежав там зв'язаний, як і перед цим у вузах та муках, дякуючи Богу, — готовий був за Божим допустом будь-яку смерть прийняти. Лаяв же біса, кажучи: "Знаю, дияволе, що, боячися сам зійтися зі мною, навів ти розбійників на мене і, бажаючи відвернути мого наміра, сітку ти поклав мені в цій дорозі. Одначе знай, проклятий, що не ти наді мною, але я над тобою з поміччю Бога мого маю торжествувати; хоч і уб'ють мене розбійники, але сподіваюся на милість Божу, що маю наслідувати святий покій його, ти ж наслідиш геєнну. Я маю воскреснути у життя вічне, ти ж помер смертю вічною і помреш у погибелі безконечній. Сильний є Владика мій тут ще живого мене зберегти від рук розбійницьких і від смерті збавити, як збавив Ісаака від заколення, юнаків від печі, Даниїла від левів, Теклю святу від вогню та звірів". Тут до святого, що таке казав, приповз змій і, знайшовши при печері посудину з вином, пив із неї і, опившись, знову в посудину вино виблював із трутою та й відповз. Розбійники ж прийшли, великою спрагою мучені, коли ж усі по одному від посудини тієї напилися, то смертною тією отрутою повбивали себе: попадали-бо всі на землю і, в муках, повмирали. Так достойну кару гріхам своїм прийняли і злому життю недоброго кінця.

Святий же Харитон, збавившись від заколення, звільнився з Божою поміччю від вуз і знайшов у тій печері велику кількість золота, що розбійники зібрали, провздовж багатьох літ розбій чинячи. Це розбійниче зібрання, зле зібране, святий Харитон розтратив добре: роздавши злидарям, церквам і монастирям, а з решти побудував на тому місці обитель, що Фаре зветься, і печеру розбійницьку у церкву перетворив і братію зібрав. Пішла про нього слава по всій країні тій і багато людей приходило до нього заради його чеснотливого життя і постриглися в нього, і безмовні були в тій обителі, приймаючи користь від учителя наставника свого, преподобного Харитона, на його життя святе, як на світло світильника позираючи, і себе будували: досконалий-бо в чеснотах та іночих подвигах був, любив піст і повстриманість, як солодку їжу, а працю маючи, як спокій, і убогість, ніби багатство, бережучи; милостивий же був і гостинний, милосердний і братолюбний, і покірливий, і мовчазний, і всім добродоступний. Мав же в устах своїх слово, сіллю премудрості начинене, ним-бо завжди братію навчав спасительному шляху. Дав він устав монастирю один раз у день їсти і то ввечері й невиборну їжу та пиття приймати, але хліб та воду і то в міру, не утяжувати черева обжерством та опийством, бо незручні та важкі зробляться, щоб опівночі на молитву ставати. По молитві мали у рукоділлі вправлятися, дотримуючись сторожко, щоб жодна година не проминула в неробстві, щоб диявол, знайшовши інока у безділлі, зручно його не вловив гріховною сіткою, лінь-бо та безділля початок є гріхопадіння. Повелів братії в келіях сидіти у безмов'ї, не переходячи з місця на місце, не збиратися на пусті бесіди — багато-бо перепон буває від марнослів'я, як свідчить Писання: "Нищать добрі звичаї лихі бесіди", — сумління чисте берегти, як зіницю ока, бідність любити більше золота і срібла та й послух мати, як помічника, котрий сприяє спасінню. Смирення ж, любов, терпіння, незлоб'я і всі інші чесноти іночі як багатоцінний скарб збирати і ними збагачуватися. Так навчивши братію і обитель, як належить, обладнавши, повелів зібратись усім і, вибравши з них, кого бачив за вищого від усіх чеснотою, того їм замість себе пастирем поставив. Сам же захотів відійти у найглибшу пустелю, люблячи безмов'я і людей відсторонюючись. Мав-бо благодать цілити недуги і проганяти бісів, через це звідусюди стікалися до нього люди, приносячи хвороби свої, приходили і вельможі знамениті заради благословення, тож не міг мати цілковитого безмов'я. Затуживши від неспокою, намислив віддалитися, утікаючи від слави людської. Братія ж вельми молила його, щоб не полишав їх і коли не досягла нічого, плакала за ним, як сироти за батьком. Одначе доброприємна молитва доброго отця не полишила дітей своїх, за його молитвою всі мали успіх у заповідях Господніх і, як крини в пустелі посаджені,