Читати книгу - "Останній дон"

справжній художній талант. Окремі почуття в неї живі, не приспані. Вона цікавиться, коли я розмовляю французькою, мовою, якої не розуміє, проте інтуїтивно відчуває її. Це дуже добра ознака. Ще один добрий знак: сьогодні ми постерегли свідчення, що дівчинка помітила вашу відсутність, що в неї є почуття до інших людей, а такі почуття можна розвинути. Це досить незвичайна річ, але пояснити її можна аж ніяк не загадкою. Коли я став з'ясовувати, вона відповіла, що ви гарні. А тепер, містере Де Лена, не ображайтеся, бо я запитую суто з медичних міркувань, щоб допомогти дитині, й нітрохи не звинувачую вас. Може, ви коли-небудь хоч якось сексуально подразнювали дівчинку, може, цілком незумисне?

Кросс був такий приголомшений, що розреготався:

— Я не знаю, чи вона реагувала на мене, і ніколи не робив нічого, на що можна було б реагувати.

Атенині щоки почервоніли з люті.

— Це смішно, — промовила вона, — він ніколи не зоставався з нею на самоті.

— Чи ви коли-небудь удавалися з нею до фізичних пестощів? — наполягав доктор. — Я не маю на увазі тримання за руку, погладжувань волосся чи навіть поцілунків у щоку. Дівчинка вже зріла і могла б реагувати на пестощі своїм жіночим єством. Ви були б не першим чоловіком, котрого спокусила така невинність.

— Може, вона знає про мої взаємини з її матір'ю? — висловив гадку Кросс.

— Мати її аж ніяк не обходить, — сказав доктор. — Мадам, перепрошую, але це те, з чим ви повинні змиритись: їй байдужа материна краса і слава. Для неї вони просто не існують. Саме до вас,— доктор знов обернувся до Кросса,— вона відчуває прихильність. Подумайте про це. Можливо, з вашого боку то була безневинна ніжність, щось геть незумисне.

— Якби я вдавався до такого, то б розповів вам, — холодно подивився на нього Кросс. — Аби це тільки допомогло їй.

— А ви відчуваєте ніжність до цієї дівчинки? — запитав доктор.

— Так, — відповів Кросс, на хвилину замислившись.

Доктор Жерар відхилився на бильце й стис долоні.

— Що ж, я вам вірю, — промовив він, — і це дає мені велику надію. Якщо вона здатна реагувати на вас, то її можна навчити відповідати на почуття інших людей. Колись вона, може, навчиться стерпно ставитися до матері, а цього буде досить для вас, чи не так, мадам?

— Ох, Кроссе, — простогнала Атена, — сподіваюсь, що ти не сердишся.

— Усе гаразд, не турбуйся, — заспокоїв її Кросс.

— Ви не образились? — пильно подивився на нього доктор Жерар. — Більшість чоловіків страшенно збентежилися б. Батько одного мого пацієнта просто накинувся на мене. А ви, бачу, не сердитеся. Скажіть чому?

Кросс не міг пояснити ні цьому чоловікові, ні навіть Атені, яке враження справляє на нього Бетані, як вона нагадує йому Тіфані та решту дівчат з вар'єте, з якими він кохався і які залишали в його душі порожнечу. Як взаємини з усіма Клерікуціо і навіть рідним батьком навівали йому почуття самотності та розпачу. І, нарешті, як усі люди, що стали його жертвами, видавалися жертвами якогось примарного світу, що набував реальності лише в його снах.

— Можливо, тому, що я теж аутичний, — подивився Кросс просто у вічі докторові. — А може, тому, що мені треба приховувати тяжкі злочини.

— Ага, — вдоволено проказав доктор, відхилившись на бильце. Помовчав і вперше за ввесь час усміхнувся: — Тоді, може, проведемо деякі розслідування? — Обидва розреготались.

— А тепер, мадам, — сказав доктор, — ви, як я зрозумів, вилітаєте до Америки завтра вранці. То чого б вам не залишити вашу доньку мені прямо зараз? Медсестри просто чудові, і я запевняю вас, що дівчинці вас не бракуватиме.

— Але її бракуватиме мені, — відказала Атена. — Чи можу я взяти її на ніч і повернути завтра вранці? В нас чартерний літак, тож я можу летіти коли завгодно.

— Звісно, — погодився доктор. — Приведіть її завтра вранці. Мої медсестри відвезуть її до Ніцци. Телефонний номер інституту у вас є і вам можна дзвонити мені щоразу, як матимете бажання.

Гості підвелися, щоб іти, Атена рвучко поцілувала доктора в щоку. Доктор аж спалахнув, його теж зачепила Атенина краса й слава, дарма що сам він скидався на вайлуватого ґевала.

Решту дня Атена, Бетані й Кросс провели на паризьких вулицях. Атена купила Бетані нове вбрання, цілісінький гардероб. Купила причандали для малювання та величезну теку для малюнків і переслала те все до готелю.

Пообідали всі троє в ресторані на Єлісейських Полях. Бетані їла пожадливо, надто тістечка. За весь день вона не зронила й слова й не відповідала на всі Атенині жести приязні. Кросс іще ніколи не бачив стільки любові, і ту любов Атена виявляла своїй доньці. Хіба, може, в дитинстві, коли бачив, як Наліна, його рідна мати, розчісує Клавдіїні коси.

Під час обіду Атена тримала Бетані за руку, стирала кришки з її обличчя й пояснювала, що повернеться до Франції через місяць і зостанеться з нею в школі на наступні п'ять років. Бетані ніби нічого й не чула. Атена з запалом розповідала доньці, як вони вдвох учитимуть французьку, ходитимуть по музеях і побачать усі славетні полотна, як Бетані зможе скільки завгодно часу присвячувати власному малюванню. Атена описувала, як вони подорожуватимуть по всій Європі, поїдуть до Іспанії, Італії, Німеччини. І тут, нарешті, Бетані вперше за весь день заговорила:

— Я хочу свою машину.

Кросс, як завжди, був вражений напливом святобливих думок. Прегарна дівчинка скидалася на копію якогось славетного портрета, позбавлену, проте, душі художника, її тіло немов зоставалося порожнє й чекало свого Бога.

Уже поночі всі троє повертались до готелю. Бетані йшла посередині, і дорослі взяли її за руки й підняли в повітря, дівчинка не пручалась, і це так потішило їх обох, що вони пройшли повз готель, і далі несучи її над землею.

Саме тієї миті Кросс, як і на пікніку, відчув, що він справді щасливий. А щастя полягало лише в тому, що вони всі троє пов'язані, тримаються за руки. Кросс чудувався своїй сентиментальності і навіть трохи злякався її.

Нарешті вони таки зайшли до готелю. Допомігши Бетані влягтися, Атена вийшла у вітальню, де вже чекав на неї Кросс. Закохані тісно пригорнулись одне до одного на бузковому дивані й узялися за руки.

— Коханці