Читати книгу - "Останній дон"

— Ти боїшся залишати Бетані тут? — запитав Кросс.

— Ні, — відповіла Атена, — вона не скучатиме за нами.

— П'ять років — це таки багатенько, — говорив далі Кросс. — І ти ладна віддати п'ять років і пожертвувати своєю професією?

Атена підвелася з дивана й заходила по кімнаті.

— Я пишаюсь, — палко заговорила вона, — що здатна зректися лицедійства. Малою дівчинкою я мріяла, що стану славетною героїнею: Марією-Антуанеттою, що йде на гільйотину, Жанною Д'Арк, що горить на вогнищі, Марією Кюрі, що рятує людство від якоїсь страшної хвороби. І, звичайно, намірялася віддати геть усе задля кохання видатного чоловіка, — яка сміховина! Я мріяла про героїчне життя і знала, що напевне потраплю на небеса. Що я буду чиста і духом, і тілом. Я з огидою відкидала думки, ніби робитиму щось таке, що спаплюжить мене, надто заради грошей. Я постановила, що за жодних обставин ніколи не заподію зла жодній людині. Мене всі любитимуть, і я теж любитиму себе. Я знала, що я гарненька, кожен казав мені, що я вродлива, а я довела, що я не тільки вправна, а й талановита.

І що ж я тоді вчинила? Закохалась у Боза Сканнета. Я спала з чоловіками не тому, що мені кортіло, а задля кар'єрних міркувань. Я привела на світ дитину, що ніколи не полюбить мене чи будь-кого іншого. Потім я спритно інтригувала й домагалася вбивства свого чоловіка. Не дуже й криючись, я питала, хто вб'є мого колишнього чоловіка, що становив тоді для мене таку велику загрозу. От за це вже, — Атена стиснула Кроссову руку, — я дякую тобі.

— Ти тут ні до чого, — мовив Кросс, аби заспокоїти її. — То була просто твоя доля, як кажуть у нашій «родині». А Сканнет, як каже ще одна наша «родинна» приказка, був лише камінцем у твоєму черевикові, то чого ж його не позбутися?

— А тепер я маю тебе, мій мандрований лицарю, — Атена цмокнула Кросса у вуста, — і тривожусь тільки за те, чи припиниш ти коли-небудь убивати драконів.

— А якщо через п'ять років, як каже доктор, її стан не поліпшиться, що тоді? — запитав Кросс.

— Мені байдуже, що там кажуть: адже надія завжди зостається. Я буду біля неї решту свого життя.

— І тобі не бракуватиме роботи?

— Звісно, бракуватиме, і бракуватиме тебе. Але, зрештою, я чинитиму те, що вважаю за слушне, а не буду лиш екранною героїнею. — Атенин голос був незвичайний, але раптом змінився безбарвним тоном: — Я хочу, щоб вона мене любила, більш нічого.

Атена й Кросс поцілувались і пішли спати кожне до своєї спальні.

Наступного ранку вони привезли Бетані в докторову приймальню, і Атені було дуже важко прощатися з донькою. Вона припадала до Бетані й плакала, але дівчинці те все не подобалось. Бетані відпихнула матір і була ладна відтрутити й Кросса, але він навіть не ворухнувся, щоб обняти її.

На мить Кросс відчув гнів, що Атена така безпорадна зі своєю донькою. Доктор, постерігши той його стан, сказав Атені:

— Коли ви повернетесь, вам доведеться довгенько вчитися, щоб справлятися з цією дитиною.

— Я повернусь якомога швидше, — відказала йому Атена.

— Вам немає потреби квапитись, — наставляв її доктор, — бо дівчинка живе в світі, де час не існує.

Повертаючись літаком до Лос-Анджелеса, Кросс і Атена домовились, що він подасться в Лас-Веґас і не поїде з Атеною в Малібу. За всю подорож тільки раз сталося найстрашніше: десь із півгодини Атена так тяжко побивалася, що кричала без слів, потім таки заспокоїлась. Прощаючись, Атена сказала Кроссові:

— Шкодую, що нам не довелося кохатись у Парижі.

Але Кросс зрозумів, що цими словами озвалася її добра душа, бо саме тепер Атені просто огидна думка про будь-яке фізичне кохання, вона, як і її донька, тепер відійшла від світу.

В аеропорту Кросса зустрів великий лімузин, за кермом сидів солдат з мисливської хатки, на задньому сидінні виднів Лія Вацці. Лія закрив скляну перегородку, тож солдат не міг чути їхньої розмови.

— До мене знову приходив детектив Лоузі, — повідомив він. — Якщо він прийде ще раз, то буде його останній візит.

— Трохи потерпи, — мовив Кросс.

— Таж я знаю всі прикмети, повір мені, — переконував Лія. — А ось іще новина. Загін із Бронкського анклаву перебрався до Лос-Анджелеса, я не знаю, за чиїм наказом. Як на мене, тобі потрібні охоронці.

— Поки що ні. Ти й далі маєш свій загін із шістьох чоловік?

— Так, — кивнув Лія, — але це люди, що не діятимуть безпосередньо проти Клерікуціо.

Добувшись до готелю «Ксанаду», Кросс побачив рапорт Ендрю Полларда, докладну розповідь про життя Джіма Лоузі, яка вкрай зацікавила його. То була інформація, що вимагала негайної відповіді. Кросс узяв сто тисяч доларів з каси казино, всі банкноти з літерою «С», і сказав Лії, що вони їдуть до Лос-Анджелеса. Лія буде за водія, Кросс більше нікого не хотів брати. Він показав Лії Поллардову записку. Вони вилетіли до Лос-Анджелеса наступного дня й узяли напрокат авто, щоб їхати в Санта-Моніку.

Філ Шаркі косив газон перед своїм будинком. Кросс вийшов з машини разом з Лією і назвався Поллардовим приятелем, якому потрібна певна інформація. Лія пильно вивчав обличчя Шаркі, потім повернувся до машини.

Філ Шаркі справляв не таке сильне враження, як Джім Лоузі, але видавався досить грізним. Крім того, здавалося, немов роки поліційної роботи спалили в його серці довіру до людей, він невсипуще снував підозри і мав ту суворість манер, що вирізняє найкращих полісменів. Але йому вочевидь не велося.

Шаркі запросив Кросса до свого будинку, справжнього бунгало, похмурого і занехаяного всередині, всюди проступала занедбаність, властива житлам, де нема жінки і дітей. Передусім Шаркі зателефонував Поллардові, щоб потвердити особу свого відвідувача. Потім без будь-якої ґречності, не запропонувавши ні сісти, ні випити, проказав:

— Ну, запитуйте.

Кросс відкрив портфеля й дістав паку стодоларових купюр.

— Тут десять тисяч, — сказав він, — і тільки за те, що ви погодились розмовляти. Але розмова забере трохи часу. Тож як щодо пива і місця, де можна було б сісти?

Обличчя Шаркі осяяла усмішка, і воно зразу стало напрочуд милим. «З цього