Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко 📚 - Українською

Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

50
0
07.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З часів неволі. Сосновка-7" автора Левко Григорович Лук'яненко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 124 125 126 ... 165
Перейти на сторінку:
постійно гудуть і гепають верстати і дим коромислом в’ється знизу до голубів. Усе дике пристосовується до людей!

“Москалі — це татари!”

Одного разу в неділю ми з Юрком Литвином пішли собі прогулятися стадіоном й обмінятися новинами з українського літературного життя.

— Он, Левку, йде прапорщик Петров. Звертаймо вбік за їдальню, бо то така паскуда — зараз почне присікуватися, чого з-під чорних курток виглядає цивільний одяг — у тебе зелений, а в мене сірий светри.

— Звертаймо, бо потягне в штаб на трус і забере светри.

Ми круто повернули вбік, аби мерщій зникнути з очей одного з найбільш уїдливих підначальників.

— Куди підемо, Юрку?

— Може за школу?

— Ходім за школу. Може, там тепер вільно.

Аж назустріч нам — Пірус.

— Ходім його перестрінемо, — каже Литвин.

Ми пішли йому навперейми.

— Пане Василю, — гукнув я. — Ви куди так поспішаєте? Сьогодні ж неділя, вихідний.

— Я поспішаю не куди, а звідки. Зараз у бараці посварився з одним москалем. Сидить за те, що був у власівській армії, а гне із себе великого патріота Росії. Я йому кажу, що його прізвище — Тургенієв — не російське, а татарське і що сам він татарин і було б логічніше, коли б захищав не московську імперію, а право татар на свою незалежну державу. А він мені: “Я русский, русский, ну понимаєш, руський”.

— А чого ж, питаю, ти пішов у власівську армію?

— Молодий був, — каже, — дурний, от і пішов.

— Та ти, — кажу, — дурний був і тоді й тепер, бо й тоді і тепер дбаєш не про свій рідний кровний татарський народ, а про чужий — німецький, московський. Ти просто зрадник.

— Я не зрадник, — закричав на мене. — Я патріот Росії! Я став патріотом Росії в концтаборах!

— Ти патріот не Росії, а табірного начальства, патріот за пакунок харчів, чай, каву, коробку цукру, за те, що дозволять носити цивільну сорочку й светр.

На ці слова він схопився з ліжка і ніби готовий бігти до мене битися. Я піднявся, став і думаю: як тільки підскочить до мене, затоплю кулаком так у його азіатську пику, що всі зуби повипльовує. Проте замість бігти до мене, він повернувся до групи зеків і почав кричати їм про свій російський патріотизм та велику образливість моїх слів про його татарщину. Я не міг далі слухати те його базікання й вийшов з бараку.

— То ви, пане Василю, — каже Литвин, — хотіли татарина Тургенієва вирвати з московського народу й приєднати до татарського. З огляду на українські національні інтереси це правильно, бо зменшує нашого великого ворога — Московщину — і збільшує її ворога — Татарстан. Хоча від кого ви очищаєте московитів? Хто такі самі московити? Яка етнічна основа російської нації, яку ви хочете очищати вилученням з її середовища татарів?

— Мені, — почав Пірус, — схема формування російської нації виглядає так: терени Московщини були заселені угро-фінськими племенами. У X сторіччі київська імперія набирає великої потуги. Вона підкорює угро-фінські племена. Для справляння данини й підтримування своєї влади Київ розташовує там на Півночі групи своїх дружинників. Дружинники з мобільних груп перетворюються в поселенців. Вони будують міста (і дають їм назви, з яких самі вийшли), одружуються з місцевими жінками, несуть у цей лісовий дикий край свою архітектуру, освіту, письмо, зброю, мову, мистецтво. Місцеве населення приймає вищу південну культуру й мову завойовників, але, маючи абсолютну кількісну перевагу, нав’язує вихідцям з України свої звичаї й психологію. До XII сторіччя нащадки дружинників цілком відчули себе північним населенням, ворожим до Півдня.

Коли в XIII сторіччі приходять татари, Північ зустрічає їх як визволителів від київських окупантів. Поступово відбувається злиття угро-фінського окультуреного українцями населення з татаро-монголами. Позаяк культура місцевої панівної верстви угро-фінського населення вища за татарську, то сплав угро-фінів з татарами відбувається на основі мови й культури угро-фінської провідної верстви. Знову ж татарська складова кількісно переважає, і тому вона навіює свої геополітичні, юридично-правові й сімейно-побутові звичаї всьому цьому північному населенню. Генетично воно не слов’янське, а азійське.

— Думаю, — кажу я, — що ця схема правильна. І ще один аспект. Татаро-монгольська орда Чингізхана та Батухана — це величезна кількість людей. Завдяки своїй рухливості (динамічності) вона була величезною силою. Кочовий спосіб життя давав їй можливість завойовувати величезні простори. Поступово все життя міняється, вони переходять до осілого способу життя і єдина військова система розпадається на окремі ханства (Казанське, Астраханське, Кримське). Північна частина асимілювалася в московитів. Із широченного татаро-монгольського моря виділилася тільки одна територія з явними претензіями на створення незалежної держави — Татарстан. Друга — Крим з претензіями на культурно-національну автономію. Перша територія — наша союзниця, друга — наша велика проблема. Проте саме в московитах найбільше втілився татарський азійський деспотизм та дух вічного прагнення до загарбання чужих земель.

— А що вам, мої молоді друзі, каже про це совітська історія?

— Каже, — відповів я, — що і українці, і білоруси, і росіяни походять з однієї колиски — Київської Руси. Ми це відкидаємо, але глибоких правдивих знань нашої історії ще не маємо. Ми за вашим прикладом протиставляємо себе комуністам, ширше — москалям у всьому: в суспільних ідеалах, у філософських концепціях, у моралі, у релігійній вірі і т. ін. Всюди московським комуністичним поняттям ми протиставляємо свої поняття, оперті на національні традиції, народну мораль, правдиву логіку. Це потрібно передусім для того, щоб провести чітку грань між нами й ними, між окупантами й окупованим українським народом, між ними — деспотами й нами — демократами, між ними — безбожниками й нами — віруючими, між ними — безсовісними й нами — совісливими людьми тощо. Окупаційний комуністичний режим треба зробити в очах народу чимось анахронічним, одіозним. Доки немає можливостей проводити таку просвітянсько-виховну роботу в Україні, отож і підковуємо себе тут у концтаборах.

— Гаразд, хлопці, добре кажете. Гартуйте свої душі, — похвалив нас Пірус. І далі питає:

— А що то за молода група з Донбасу, що її нещодавно привезли? Їхні прізвища Савченко, Покрасенко, Воробйов, Ринковенко… ще хтось? Їх судили ніби шістьох? Судили за демократизаторські мотиви?

— Їх, — кажу, — чекісти налякали націоналістами, то вони тримаються стримано і побоюються ходити з нами відкрито, проте я щовечора проводжу з Савченком по 2–3 години в якомусь темному

1 ... 124 125 126 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"