Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Раптово знесилена, я впала на стілець. 

Перед очима літали іскри від втоми, а голова раптом стала важкою і гуділа, як дзвін. Як і після кожного використання магії. Я прикрила очі, намагаючись втримати свідомість при собі, а тоді мого плеча хтось торкнувся. 

– Марі? – почувся запитальний голос Ейвор. – Тобі вже час. Далі ми впораємося самі. 

– Куди час? – пробелькотіла я, і язик заплітався так, наче я раптом розучилася говорити. 

Очі я розліпила з неабиякою важкістю. Кімната здавалася такою яскравою, що я відразу ж примружилася. 

– На бал, – радісно проголосила Ейвор, а я в ту ж таки мить завмерла. – Хтось передав тобі запрошення. Ось воно. 

В мою руку перекочував щільний листок блакитного кольору. Я вже бачила такі – пані Циндра підписувала і відправляла їх кілька днів поспіль. Але на цьому… на цьому таки справді було моє ім’я. 

– Але… в мене немає сукні, – повільно сказала я. Та й хто міг мене покликати? 

Невже Арден?.. Від цієї думки щоки раптом стали гарячими, як пательня. 

Ейвор відмахнулася.

– Служник, що передав запрошення, сказав, що про все подбали. Дава й, Марі! Лорд чекає на тебе! 

В її очах світилося стільки надії, наче це її, а не мене, покликали на цей бал. Але розчаровувати Ейвор відмовою я не хотіла, тож обережно стиснула запрошення і побрела до дверей. 

Ні про який бал і мовитися не могло. Але дістатися свого ліжка і трохи поспати… Відпочинок мені б й справді не завадив. 

Я заледве дісталася вежі з покоями та штурхнула двері у вітальню. Ардена там не було – і двері у його покої стояли розчахнуті, без будь-якого світла всередині. 

Бал вже, певно, розпочався, і він приймав гостей.

Я повільно наблизилася до своєї кімнати й вхопилася за ручку, коли розчула шум – всередині точно хтось був. Невже знову Зелена леді? Мати з нею справи я не хотіла, але давати їй ритися у своїх речах – і поготів. 

Тож штурхнула двері, готова кричати, битися і гнати привида геть.

Але робити цього не довелося – бо мій злий погляд перетнувся тільки з двома служницями, що розправляли на ліжку щось велике, пишне і надзвичайно розкішне. 

– Вітаю, пані Розмарі, – обидві дівчини почергово присіли у кніксенах. – А ми чекали на вас.