Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Шторм посилюється. 

Перший айсберг

        Наступного разу Андрій, почувши, що збираюсь у вихідний на масаж до улюбленого фахівця, бо спина в деяких місцях вже нагадує про себе, починає ревнувати. 

— Хочу ще массаж там, де можеш зробити тільки ти, — натякаю, що сумую за коханим.

— Не сумніваюсь, — сміється у відповідь.

— Ой забула, що тільки я)), — комусь же було мало в мені гумору, то тримай, милий. — Ти ж мене не хочеш, тільки з рукою гратися любиш, може з нею і одружишся))

— Ми вже з нею заручені) — підтримує жарт.

—  Тоді бажаю вам щастя! Зраджує мене щодня, ще й обурюється, що я просто з кимось зі знайомих інколи розмовляю)) Привіт "нареченій".

— Так, обурююсь, — підтверджує чесно і без жартів чоловік.

— В мене були, є й будуть знайомі і друзі чоловічої статі. Але важливіше те, що на наші стосунки впливає тільки один чоловік - Ти. 

    І це щира правда. Він має це запам'ятати.

— А ще сьогодні зранку дах їде від твого запаху, від твоєї футболки, що весь час тут, в кімнаті, висить. — Ще одна правда, бо мені шалено Андрія бракує.

— І я скучав, Мила моя) — підхоплює він. — Маркус приїде в Дніпро на два дні. Засмаж, будь-ласка, курку, як тільки ти вмієш, і передай мені шістнадцятого. — Отримую раптом можливість проявити турботу про коханого. Хоч і годують наче добре, але улюблені страви, приготовані коханими, наповнюють не лише шлунок, а й душу. І я навіть не сумніваюсь, що це прохання більше для того, щоб відчути мою готовність зробити для нього все можливе, перевірити, що наш зв'язок не став слабшим, а не заради їжі. 

— Мені з ним і домовлятися? А ревнувати не будеш? — Купою смайлів, що регочуть, реагую на надісланий номер побратима.

— Він мешкає на іншому березі, але узгодите в телефонному режимі, він в зручний час до тебе готовий приїхати.

— Наче в нього свого життя і родини немає, — трохи дивуюсь, бо в таку коротеньку відпустку ще знайти час на зустріч з чужою дівчиною чи дружиною..мені аж незручно.

       Ввечері Андрій дарує мені можливість почути його голос. Але розмова стається така дивна і морально важка, що радість вмирає миттєво. Коли я кажу, що неймовірно скучила, і ми ладні поїхати з ним на захід, якщо йому дадуть хоч пару днів, аби тільки побачитися і побути разом, Андрій видає, що я заважатиму йому там розслабитись і випити. Додає, що ми й так влітку багато часу провели разом. Заводить якусь довгу розповідь про студентську компанію, в якій полюбляли легкі наркотики і він теж. Це якийсь сюр.. Не розумію, чому, як гаджет, що завис, я сиджу і слухаю цю маячню. А потім він видає, що все це вигадав. Що це просто жарт такий…

— Вибач, що збрехав, — дописує, повторює, мабуть, розуміючи, що накоїв.

— Дві речі, якими ти просто знищив цей вечір і весь час, що ми провели і хотіли провести разом...

1. Знаючи моє принципове ставлення до наркотиків, ти спочатку розповідаєш про давню історію вживання, а потім кажеш, що вигадав її. Ти в своєму розумі? Хто таке вигадує?

Я не знаю, як ще хоч одному твоєму слову вірити. Я твого обличчя не бачила, чула ледве-ледве розбираючи, я не знаю, що було брехнею сьогодні. Не знаю.

2. Ти колись хотів, щоб ми з тобою до  тебе поїхали. Тому й запропонувала. Сподівалася, зрадієш, що ладна кататися далеко аби тільки побути поруч ці лічені дні, яких завжди мало. А тобі я пити заважатиму.. блиск! 

Спочатку пошкодувала, що запропонувала, не збиралася нав'язуватися в жодному разі. 

Але пора мені згадати, що негативний результат — теж результат. На біса жити ілюзіями і мріяти про твоє повернення, коли все так? Коли вирватися і напитися тобі приємніше.

Коли всяке лайно ти досі, кажеш, "любиш"..

Тільки мене більше не люби! Не хочу бути в цьому огидному списку того, що ти любиш!

— Я все вигадав, я чистий, навіть цигарки не палю! Ніяк не позбудуся звички брехати, не можу бути серйозним, все хі та ха, — швидко відписує хлопець в надії мене переконати і заспокоїти.

— Яким треба бути дибілом, щоб таке вигадувати? Мені огидно.  Твій товариш правильно назвав  тебе бовдуром.

— Він мені не товариш.

— Але для тебе готовий витратити свій час, якого і так мало дають.

— Я йому свій теплий одяг віддав, навіть не роздумував. Ніколи людям не відмовляв у допомозі, навіть віддаючи останнє.

— Молодець!

— Ось дивись, купив куртку і шапку зимову.

Нам не можна у військовій формі їхати у цивілку, заборонено. 

І я тебе люблю! Це щира правда.

— Та невже? Тоді набіса таке влаштовуєш?

— Бо не зовсім адекватний, схоже, після контузії я з'їхав глуздом. Здається, мій психологічний стан знову погіршився..

— Змінюєш тему. Бо на цю я точно відреагую.