Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"

буде дуже нелегко подолати всі перепони, які виникнуть між нашими серцями. Як ви думаєте: нам це до снаги? Як ви думаєте: ми заламаємо всіх наших недругів, нам випадає сподіватися щасливої будучини?» Але такі балачки, спершу пустопорожні, а потім із натяками на сердечні справи, будуть зайві: запорукою цього для мене — лист від Сен-Лу. Пані де Стермар’я віддасться мені першого вечора, і я не муситиму викликати Альбертини, аби скрасити його кінець. Це зайве, Робер не кидає слів на вітер, а його лист написаний чорним по-білому.

Альбертина майже не озивалася до мене, вона відчувала, що я думками далеко. Ми поминули зеленкаву, майже підморську гроту, яку творили високі крислаті дерева і під чиїм склепінням свистів вітер та плюскав дощ. Я топтав опале листя, вгнічуючи його в землю, наче мушлі, і ціпком підгилював каштани, колючі, немов їжинці.

На кронах останнє згорнуте рурочкою листя бігло за вітром, скільки пускав те листя бильник, але при розриві бильника листя падало на землю і там котилося за вітром нагонцем. Я з утіхою думав, що як така погода не зміниться, завтрішній острів виглядатиме якимсь геть нетутешнім, а що безлюдним, то вже напевне. Ми посідали до фіакра, а що завірюха вщухла, то Альбертина попрохала, щоб я повіз її до Сен-Клу. Вгорі хмари мчали з вітром, як по землі сухе листя. А перелітні вечори, чиї рожеві, блакитні й зелені верстви висвітлював конічний перетин неба, готувалися у вирій. Щоб помилуватися на мармурову богиню зблизька, а богиня, самісінька у великому, присвяченому немовби їй лісі, знай кудись поривалася зі свого цоколя, і її дикі скоки жахали чи то звірячим, чи то святим жахом цей мітологічний ліс, — Альбертина видерлася на пагорб, я ж залишився чекати її на шляшку. Я дивився на неї з долу, і вона сама, вже не натоптана й округла, як тоді на моєму ліжку, коли круписта тканина її шиї попала під лупу моїх близьких очей, а карбована, тоненька, — здавалася статуеткою, покритою патиною щасливих бальбецьких хвилин. Опинившись удома сам і згадавши, що я катався з Альбертиною, що по-завтрьому я обідаю в дукині Ґермантської, що мені треба відповісти на Жільбертиного листа і що всіх цих трьох жінок я кохав, я порівняв наше життя серед людей з робітнею маляра, адже воно, наше життя, повне шкіців, у яких ми колись намагалися показати свою потребу в великому коханні, але я не подумав про те, що іноді, як шкіц не дуже старий, ми беремося за нього заново і створюємо зовсім інший твір, може, навіть важливіший, ніж задуманий спочатку.

Завтрішній день випав студений і гарний, чувся подих зими (і, власне, як на ту пору, просто диво, що ми вчора знайшли в уже спустошеному Булонському лісі кілька склепінь зеленого золота). Прокинувшись, я ніби з вікна донсьєрських касарень побачив туман, біластий, щільний, нерозривний; він весело висів під сонцем, густий і солодкий, мов меляса. Сонце скоро сховалося, по обіді мла зробилася майже непроникною. Смеркло рано, я переодягнувся, але їхати було ще завчасно; я послав повіз по пані де Стермар’ю. Сам я їхати не посмів, аби не накидати їй свого товариства; але я послав з візником цидулку, де просив дозволу по неї заїхати. В очікуванні відповіді ліг на ліжко і заплющив очі, але зараз же й розплющив. Над фіранками горіла лише вузька смужка відцвілого дня. Я добре знав цю нічим не заповнену пору, просторий передсінок розкошів, чию темну, заласну пустку я звідав у Бальбеку, коли сам-один у своїх покоях, поки інші обідали, без жалю дивився на те, як умирає за фіранками день, знаючи, що небавом, по короткій, наче полярній, ночі, він воскресне ще ясніший у вогнях Рівбеля. Я вискочив з ліжка, вив’язав чорну краватку, зачесав чуба, словом, похапцем причепурився, докінчуючи запізнілий туалет, як чепурився у Бальбеку, думаючи не про себе, а про жінок, яких побачу в Рів-белі, і загодя всміхаючись їм у свічадо, поставлене навскіс, — це чепуріння відтоді так і лишилося для мене провісником гулів із вогнями та музикою. Воно вичакловувало їх, подібно до магічних знаків, ба більше: уже їх вряджало; завдяки йому я уявляв ці гулі напрочуд ясно, а чарами їхньої п’янкої марноти упивався так само самозабутньо, як у липні в Комбре, коли під стукіт молотка пакувальника тішився у прохолоді своїх покоїв спекою та сонячним світлом.

Ось чому мені вже хотілося бачити овсі не пані де Стермар’ю. Змушений тепер хоч-не-хоч провести з нею вечір, я б волів, — перед завтрішнім поверненням моїх батьків, — щоб цей вечір був у мене вільний і щоб я міг пошукати рівбельських жінок. Я востаннє помив руки і, раДїсно снуючи по всій оселі, в темній їдальні витер їх. Мені здавалося, ніби двері у сіни відчинені й ніби в сінях горить світло, але те, що я взяв за ясну дверну щілину (двері, навпаки, були зачинені), виявилося тільки білим відбитком мого рушника у свічаді, присунутому тимчасово до стіни, поки не повернулася додому мама. Мені пригадалися всі дива, які я відкривав у нашому помешканні, дива, породжені не тільки оптичною маною, бо в перші дні після вхідчин я вірив, що наша сусідка держить пса; мені ввижалося протягле, майже людське скавчання, а цей звук видавала кухонна рура, як відкручувано кран. А двері на площадинку поволеньки ходили туди-сюди під протягами, виконуючи при цьому уривки млосних і жалібних музичних фраз, які перебивають одна одну в хорі прочан у фіналі увертюри до «Тангейзерів». Зрештою, вішаючи рушника на своє місце, я мав змогу знову почути блискучий пасаж цієї симфонії, коли бринькнув дзвінок, і я гайнув у сіни відчинити машталірові, який привіз мені відповідь. Я гадав почути від нього: «Пані внизу» або: «Пані чекає на вас». Але він тримав у руці листа. Я вагався читати те, що мені написала пані де Стер-мар’я; поки вона тримала перо в руці, написане могло бути ще чимось іншим, але тепер, одірване від неї, стало самою долею, яка йшла своєю путею і в якій вона вже не могла чогось змінити. Я попрохав кучера, хоча той кляв туманище, трошки почекати внизу. По його відході я розірвав конверт. На картці з позначкою «Віконтеса Алікс де Стермар’я» запрошена мною дама писала: «Мені дуже прикро — через непередбачені перешкоди я не зможу пообідати з вами в Лісі