Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він повільно спустив мене сходами вниз і відпустив тільки перед самими дверима на вулицю, коли я постукала його по плечу. Стояти було непросто, але необхідно. Інакше я відчувала, що можу просто заснути й прокинутися не раніше, ніж через тиждень.
І… я відчувала біль, залишки страху, але водночас – полегшення. І сором за нього. Та Ярош, здавалося, знову зрозумів мене без слів.
Ми на мить зупинилися біля ступні Кассандри, коли він поклав мені руку на плече та підняв лице.
– Все закінчилося, – твердо сказав він. – І ти впоралася.
Я повільно кивнула. По кінцівках розповзалася слабкість, і, можливо, через неї я не могла відчувати горя від смерті Леонарда. Замість нього й справді було тільки одне – розрада.
Бо все й справді закінчилося.
Щойно Ярош штовхнув переді мною двері, на нас обох налетів рудий ураган, і руки Меліси стиснули мене в обіймах таких сильних, що від цього затріщали кістки. Я стояла, як соляний стовп, та за кілька митей теж обережно поклала їй руку на спину.
Окрім Яроша, мене ніхто не обіймав вже років… багато, від смерті матері.
– Ти жива! – видихнула Меліса, хапаючись за мої руки та суплячись. – Коли ми побачили падіння, я…
На її очах теж виступили сльози, і я знову не змогла втримати своїх. Долоні Меліси були теплі і мозолисті, і вона чомусь не відпускала моєї руки, залишаючись поряд – навіть коли почала говорити з Ярошем.
Я не слухала розмови – у вухах стукала кров, нагадуючи про постійний прибій моря.
Моє плече хтось стиснув. Я обережно сфокусувала погляд на некроманті, що зупинився зовсім поряд.
Він дивився на мене пильно, наче бачив все, що в мене було на душі.
– Ти зробила все, що могла, – сказав він зрештою. – І тут немає твоєї провини.
Я повільно, загальмовано кивнула. Астір посміхнувся мені – зовсім невесело, слабко, і я якимось чином змогла повернути цю посмішку, хоч і знала, що вона не виглядає радісною.
– Дякую.
За нами купою стояли студенти – менталісти, що так і не змогли скласти іспит, і роззяви, що прибігли просто подивитися. Але перед ними усіма стояла Ліна, дивлячись на мене пильно і дуже вдячно. Поряд нею застигла дівчина, мені начебто незнайома.
Але мені не потрібно було дивитися на неї довше миті, аби побачити схожі риси – прямий гострий ніс, брунатні очі, Ярошеве густе хвилясте волосся.
То була Глая Верес.
І вона мені кивнула. І посміхнулася.
– Ходімо, Таво, – сказав мені Ярош, стискаючи пальці і не відпускаючи їх. – Тобі потрібно відпочити.
Я кивнула.
Відпочинок справді потрібен. Бо з цією академією потім на нього можна й не розраховувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво брехні, Агата Задорожна», після закриття браузера.