Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06"

Нокс (підходить до Маргеріт з протягненими руками, проникливо шепочучи). Маргеріт… Маргеріт…

Маргеріт схоплюється йому назустріч, і вони кидаються одне одному в обійми.

Габард, прочинивши двері, назирає за ними з виразом цинічного вдоволення. Його очі блукають по кімнаті і враз завважують паку документів на книжковій шафі. Він простягає руку, обережно бере їх, роздивляється і з переможним виглядом знову зникає у спальні, зачиняючи за собою двері.

Нокс (злегка відсунувши від себе Маргеріт та пильно дивлячись на неї). Я кохаю вас. Я так давно кохаю вас!.. Але я вирішив ніколи не казати вам про це, ніколи не признаватись…

Маргеріт. Наївний чоловік. Я давно вже знаю, що ви мене кохаєте. Ви казали мені про це так часто. У кожному вашому погляді це світилося.

Нокс. Ви знали?

Маргеріт. Як же я могла не знати? Адже я жінка. Тільки голосом своїм ви не промовляли до мене й слова. Сядьте так, щоб я могла дивитися на вас, і дозвольте сказати вам… Я мушу все сказати. (Садовить його в обертове крісло і сідає сама. Робить рух так, наче пробує загорнутися в накидку). Накритися?

Нокс (палко). Ні, ні! Лишіться так, як ви є. Дозвольте помилуватися вами… Адже ж ви моя… Чи, може, це сон?

Маргеріт (тихо і вдоволено сміється, тріумфуючи). О ви, чоловіки! З правіку й довіку так ведеться, що здобувати вас треба, тільки впливаючи на ваші почуття. Щоб я була мудра, як Іпатія, вчена, як мадам Кюрі однаково мені вас не розворушити, ви будь-що глушитимете голос свого серця. Але ж дайте мені на мить обернутися в Ліліт[64], на мить скинути з себе вбрання, створене, щоб захиститися від нічної прохолоди, і ви відразу ж запалюєтесь коханням і розсипаєте любовні слова…

Нокс (протестуючи). Маргеріт! Це несправедливо!

Маргеріт. Я кохаю вас… а… ви?

Нокс (пристрасно й побожно). Я кохаю вас!

Маргеріт. Тоді слухайте. Я вже розповідала вам про свою юність, про свої мрії. Я прагнула чинити людям добро, так само, як і ви. Але я не вчинила нічого. Я не змогла нічого вчинити. Мені не дали. Завше мусила я жити під наглядом. Я сподівалася, що зможу діяти за власним розсудом, коли вийду заміж. Але й де не справдилося. Мій чоловік прилучився до табору магнатів, — став їхній поплічник, перетворився на знаряддя в батькових руках, щоб чинити все те зло, проти якого я прагнула боротись. (Примовкає). То була довга боротьба, і я дуже втомилася від безлічі поразок. Чоловіка свого я ніколи не кохала. Я продала себе в ім’я своєї Мрії, але Мрія та ошукала мене. (Пауза). Часто я втрачала віру — віру в усе, в бога й людину, втратила надію, що справедливість колись переможе. Але ваша діяльність помалу збудила мене. Я прийшла до вас зараз, не думаючи про себе. Я прийшла застерегти вас, допомогти, щоб добро взяло гору. І я лишилась — дяка богові! — я лишилась, щоб кохати вас… і щоб ви кохали мене. І раптом я зрозуміла, дивлячись на вас, як я страшенно втомилась… Мені потрібні тільки ви — саме ви над усе на світі! (Простягає до нього руки). Підійдіть до мене… Мені потрібні тільки ви… зараз…

Нокс (у захваті підходить до Маргеріт, сідав на бильце крісла й пригортає її). Часом знемагав я на пекельну втому. Я був знеможений і нині — але ви прийшли… І зараз я щасливий, такий щасливий…

Маргеріт. Я дозволила собі забагато сьогодні. Я визнаю. Але я пишаюся з того. І так сталося не тому, що все це для мене звичне. Це вперше за ціле моє життя. І я майже шкодую тільки за тим, що не зробила цього раніше… тоді воно б закінчилося так чудово! Ви тримали мене в обіймах… У своїх обіймах! О, ви й не уявляєте, як багато важать для мене ці перші обійми. Я не грудка землі. Я не залізо й не камінь. Я — жінка… тепла, жива жінка… (Підводиться й підводить його). Поцілуйте мене, мій любий господарю й коханий… Поцілуйте мене… (Вони обіймаються)

Нокс (озирається навколо, мов у нестямі). Що нам робити? (Нараз випускав її з обіймів і знеможено падає в крісло). Ні. Цього не може бути. Це неможливо. О, чому ми не зустрілися колись давно? Ми могли б працювати разом. Яка незламна дружба могла б нас поєднати!

Маргеріт. Але й зараз ще не пізно.

Нокс. Я не маю права на вас.

Маргеріт (не розуміючи його). Мій чоловік на перешкоді? Але він мені не чоловік уже протягом багатьох років. Він не має жадних прав. Хто, крім вас, кого я так кохаю, може мати на мене якісь права?

Нокс. Ні, не в тім річ! (Махнувши рукою). Що мені до нього? (Впадаючи в розпач). О, коли б я був тільки звичайна людина, а не громадський діяч! Коли б я міг боротись тільки за себе!

Маргеріт (підійшовши ззаду, лагідно перебирав його волосся). А хіба ми не можемо боротися разом?

Нокс (мотнувши головою під її пальцями). Не треба, не треба! (Маргеріт натомість притуляється щокою до його щоки). Мені й так тяжко. Я ледве годен стриматись… (Раптом підводиться, бере обидві її руки в свої, веде Маргеріт до крісла, садовить, а сам сідає до письмового столу). Розумієте, річ зовсім не в вашому чоловікові. Просто я не маю права на вас. І ви не маєте права на мене.

Маргеріт (перебиваючи його, ревниво). А хто ж, окрім мене, має право на вас?

Нокс (сумно всміхаючись). Ні; це не те. В моєму житті немає іншої жінки. Ви єдина жінка для мене. Але ж є ще сила різного люду, що має на мене більше права, ніж ви. Двісті тисяч громадян обрали мене на свого представника в Конгресі Сполучених Штатів. А ще є багато інших… (Несподівано замовкає, втопивши в неї погляд, в її руки й плечі). Прошу вас. Одягніть накидку. Допоможіть мені не забутися… (Маргеріт не рухається). На мене багато-хто має право… чимало людей, усі ті, за чиї інтереси я обстав. Діти… два мільйони дітей працює у Сполучених Штатах. Я не можу зрадити їх. Я не можу вкрасти в них моє щастя. Сьогодні вдень я казав про крадіжку. А хіба