Читати книгу - "Пробуджена Енея"

ВИСНОВКИ

Етнорелігійний ренесанс як циклічна закономірність:

перспективи розвитку

Людина – лише маленька клітинка великого організму свого етносу. Відомо, що організм існує завдяки зв’язку всіх його клітин, а кожна клітина виконує свою функцію і не суперечить іншим клітинам. Так живе і весь етнос. Коли ж якась частина організму починає псуватися, перестає виконувати свою функцію, тоді тіло хворіє, і гине в результаті повної розбалансованості своїх клітин. Нині європейські народи поділені на сотні конфесій, розхитані різними політичними партіями і розбавлені різними “національними меншинами”. Вони втратили моноетнічність і монорелігійність, а також власні національні еліти (в значенні національних аристократій), які завжди вважалися найголовнішою запорукою процвітання етносів. Збереження саме цих цінностей є головними засадами Рідної Віри. Цілісність етносу можливо відновити шляхом очищення організму від шкідливих ідеологічних ін’єкцій і повернення (звичайно, поступового) до природних захисних засобів власної віри – етнічного імунітету.

Порятунок українського народу можливий за умови відновлення, відживлення всіх його природних етнічних компонентів у локальних межах власної етнічної території, і насамперед – відродження Предківської природної релігії. Одночасно відбуватиметься відродження братніми слов’янськими народами та іншими націями їхніх етнічних цінностей на їхніх власних територіях. Таким чином, відбудеться поступове відродження всієї Білої раси. Завдання кожного етніка (носія свого етнічного генотипу) – робити посильний внесок у життя свого етносу, підтримувати етнічну і расову солідарність.

Сучасні язичники розуміють необоротність історичних подій і неможливість повернення до тих форм релігійності, які існували перед офіційною християнізацією Русі. Водночас, відстоюючи переваги етнічного над світовим, вони усвідомлюють, що це власне етнічне при еволюційному поступі мало б видозмінюватися природним шляхом, згідно зі всебічними змінами суспільного і родинного життя народу і держави.

Сучасний етнічний ренесанс постає як подальший розвиток процесу генетичної селекції в середині етносів. Нині в багатьох народів світу відбувається пошук національного “Я”, як на рівні всього етносу, так і на рівні окремих представників етно-національних спільнот. Таке відродження, почавшись у духовно-культурній та соціально-побутових сферах, має знайти своє логічне продовження у політичній та економічній галузях.

Як правило, ренесансна смуга в еволюції етносу – це час оживлення його історичного менталітету, час оціночного погляду народу на самого себе; відновлення історичної пам’яті; героїзація минулого; перегляд системи культурного освоєння світу, освіти та виховання.

Для повноцінного життя українського етносу необхідно створити всі умови формування соціуму з яскраво вираженим культурологічним “вибухом”. Потрібне відновлення усталених комунікативних міжпоколінних зв’язків у соціально-побутовій сфері – відродження забутих звичаїв, традицій та норм побутового спілкування людей. Безперечно, що повнокровне національне виховання можливе тільки в національно здорових сім’ях, як і в справді національних державах.

Співіснування Рідної Віри з іншими конфесіями неоднозначне. Міжнародні правові акти щодо свободи совісті і віросповідань, як правило, декларують рівні права усіх релігій. Однак, при ближчому спілкуванні з представниками різних релігій на світових конгресах все очевиднішим стає зневажливе ставлення адептів різних течій аврамістичних релігій до етнорелігійних рухів у світі, свідоме їх ігнорування, а іноді – й неприхована ворожість. Християнство і язичництво завжди були і залишилися світоглядними антиподами, що ґрунтуються на принципово відмінних ціннісних і морально-етичних засадах та моделях релігійної поведінки. Численні факти з життя та релігійної діяльності громад етнічних та світових релігій у світі, опубліковані в засобах масової інформації, не дають надії на мирне співіснування протилежних релігійних світоглядів – “світового монотеїзму” та “етнічного політеїзму”.

Саме ці сутнісні характеристики виступають основними орієнтирами релігійної “якості”, що становлять пару протилежностей, між якими не можливі мирні компроміси, і які ніколи не можуть бути подоланими, на відміну від “внутрівидового” порозуміння в межах монотеїстичних релігій (наприклад, кроки президента В. Путіна щодо ісламізації Росії – спроба мирного співіснування ісламу й ортодоксального християнства, двох аврамістичних релігій).

Що ж до етнічного боку формування та розвитку націй, то його основний зміст складає процес консолідації, “стягування, згущення” в різних площинах (соціальній, побутовій, мовній) національного організму на певній соціальній базі, подальше цементування внутрішньої національної єдності, вільної від соціальних антагонізмів. Консолідаційні процеси залежно від історичних умов можуть набувати різної форми і глибини, проте їх результатом завжди виступає більш повний прояв національних ознак, включаючи територіальну, мовну та культурно-побутову спільність, а також зростання національної самосвідомості. І як би ми не ставилися до цього, національний момент продовжує відчутно впливати на соціальні процеси, що далеко не завжди враховується в суспільній практиці.

Наведених у цій праці фактів появи і діяльності язичницьких громад (у понад 20 розглянутих мною країнах) та їхньої обрядової практики впродовж майже всього ХХ століття цілком достатньо, щоб констатувати початок етнорелігійного ренесансу в Європі. Фактологічний матеріал дає мені право зробити науковий висновок про закономірність процесу відродження етнічних релігій (за схемою циклічної повторюваності ідей, явищ, тенденцій), а також співвіднести його з містичним одкровенням Ф. Ніцше про “Вічне Повернення” всіх речей і явищ.

У результаті дослідження етнорелігійного ренесансу в європейських та інших країнах, я дійшла таких висновків:

1. Перехід від політеїзму до монотеїзму не був закономірним еволюційним явищем у межах однієї релігії, а був збігом негативних етнічних контактів та історично-політичних обставин. Насаджений силоміць як чуже етнічне явище, монотеїзм лише замінив природну етнічну віру штучною “світовою” і тим самим поставив її під загрозу повного знищення.

2. Універсальні (так звані “світові” або “інтернаціональні”) релігії використовуються і цілеспрямовуються світовими латентними структурами як засіб глобальної інформаційної війни проти етнічної різноманітності світу.

3. Всьому науковому світові нав’язана хибна методика вивчення релігійних процесів, яка не дає змоги побачити проблему в цілому: дослідження юдаїзму і християнства провадяться окремо одне від другого, що до певної міри приховує від дослідника, що християнство є логічним продовженням юдаїзму і становить собою глобальний біблійний проект створення так званого “нового світового порядку”.

4. Лише комплексне вивчення аврамічних релігій (юдаїзм, християнство, іслам; сюди ж належить і комунізм, що має всі ознаки громадянської релігії) та їхньої антагоністичної спрямованості на подавлення всього етнічного (язичництва, рідної віри, національної самобутності всіх народів) дають змогу розпізнати основні риси, напрямки і методи спланованої побудови світового рабовласницького суспільства (“нового світового порядку”), де рабами стають етнічні спільноти, а господарями – інтернаціональна юдаїстична мафія.

5. Внаслідок впроваджуваного плюралізму політичних і релігійних доктрин, цілеспрямовано знижується (руйнується) рівень гомогенності корінних європейських націй, що призводить до зниження компліментарності, підвищення внутріетнічних та міжетнічних протиріч, фрагментаризації свідомості – посилення енергії розпаду.

6. Оскільки в самих універсальних релігіях закладена “вибухівка”, яка постійно сіє ворожнечу між народами (юдаїзм, ортодоксальне та католицьке християнство, протестантизм, іслам та ін.), то логічно було б спрямувати пошук релігійної гармонії в русло природних етнічних систем за принципом “єдність різноманітного”, що й проголошується Світовим