Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

Про те, як розгортались події на підступах до Хаугена і в самому селищі, Касян довідався пізніше, а зараз він бачив відступаючих з двох боків до кірхи десантників і розумів, що перехопити, не дати їм з'єднатися йому не вдасться. Матроси і солдати з підводного човна зустрілись і сховались за камінними стінами кірхи. Тепер звідти їх буде важко викурити. Правда, на бік атакуючих став час. «Скільки німці можуть сидіти в цьому кам'яному мішку? — думав Касян. — День? Місяць?.. Колись та скінчаться у них патрони, колись вони згадають про їжу…» Цими думками він поділився з Людвігом, що саме надійшов з рештою бійців, і вони разом стали думати, як зламати опір десантників.

Вирішили запропонувати їм здатися. Людвіг Улл, як міг, голосно викрикував умови капітуляції, але з кірхи відповіли лайкою і автоматними чергами. Тоді Касян зв'язав кілька гранат і, не звертаючи уваги на протести Людвіга, поповз до кірхи. Площа була відкритою, прострілювалась з кірхи на всі боки, тільки невеличкий цвинтар підходив до неї впритул. Касян повз між надгробками, і, мабуть, тільки тому його довго не помічали, а коли помітили, заходилися поливати я автоматів, проте він уже лежав за крайнім могильним каменем. Кулі зло скреготали об чавунний хрест, вищали, б'ючись об гранітні плити пам'ятників.

Вибравши слушну хвилину, коли стрілянина на мить вщухала, Касян вирвав чеки і жбурнув гранати. Дубові двері рознесло на друзки. Він уже заходився був готувати нову зв'язку, для того щоб закинути її всередину кірхи та в цю мить з вікна кірхи висунулась рука з білою ганчіркою. І поки атакуючі міркували, як приймати капітулюючих, у кірсі зненацька хтось закричав, пролупали постріли і все змовкло. Біла ганчірка полетіла з дзвіниці вниз.

Касян озирнувся на Людвіга, чекаючи відповіді, як бути далі, але той тільки знизав плечима і жестом порадив не висовуватись. «Мабуть, нічого гірше за невизначеність у цьому світі не буває», — подумав Касян. Тим часом з дверей і вікон кірхи повалив густий дим і почало вириватися полум'я. Розпалений боєм, Касян не міг більше лежати в своєму захистку. Скочив, кинувся під стіну і опинився у мертвій зоні. Щоб дістати його, треба було до пояса висунутись з вікна кірхи, а так ризикувати піхто а обложених не хотів.

Вгамувавши дихання, Касян підкрався до дверей і зазирнув всередину. Там, наче в печі, лютувало полум'я. На підлозі перед аналоєм лежали побиті кимось солдати. Вогонь поступово підбирався до них, все більше охоплюючи дерев'яні лави, тумби, не минаючи і каменя, ніби і він міг горіти без бензину і розлитої кругом мазути. Касян переступив поріг, зайшов під склепіння камінної арки, зазирнув у захристя. Тут побачив боцмана, що спускався боковими сходами з дзвіниці. В руках той тримав автомат і палаючий смолоскип. Лице перекошене. Очі безтямні. Він щось шепотів сам до себе. Потім раптом, невідомо навіщо, прошив автоматною чергою мертвих. Стріляв, поки не скінчились у рожку патрони, і в цю мить очі його зустрілися з очима Касяна. Боцман заревів, пожбурив палаючим дрючком на противника, що відступав до дверей, вмить перезарядив автомат і полоснув навздогін. Але Касян уже вискочив з кірхи і сховався за кам'яний простінок. Кулі просвистіли мимо, дряпонули засніжену паперть і з диким ревом відлетіли геть. Коли автомат боцмана замовк, у двері полетіла зв'язка гранат. Всередині кірхи оглушливо рвонуло, з вікон викинуло довгі язики полум'я. Все було скінчено.

Касян стояв, притулившись до камінної стіни, і дивився в небо. Хвилювання пропало, він був спокійний, навіть байдужий у ці дивні хвилини. Напевне, вибух і справді визначив риску, за якою залишалось багато чого з того, що раніше труїло йому душу. Неначе щось сталося з ним у цю мить, паче став зовсім іншою людиною, спокійною і щасливою. Не раз уже прагнув досягти такої душевної рівноваги, однак раніше все це вимагало надлюдського напруження духовних сил, а зараз відбулося ніби саме по собі, поза власною волею. Касян був задоволений, у нього з'явилося відчуття повної свободи, розкованості, радісного збудження, якогось внутрішнього зухвальства і відваги.

Похитуючись, пішов назустріч Уллу, що разом з Олафом уже йшли до нього. Начальник штабу загону був поранений у голову, кров проступала крізь бинти. Він щось говорив, проте Касян довгий час не розумів, про що його мова. Зміст його слів дійшов до свідомості лише, після того, як відчув скупий і вдячний потиск руки Людвіга, коли помітив, що, слухаючи Олафа, Улл шукав його погляду і очі названого брата світяться щирим почуттям.

Олаф говорив невесело. Склади в Хаугені врятувати не пощастило. Тепер загін залишився без борошна, а значить — без хліба. На новій базі в Долині Гейзерів запасів вистачить на десяток днів, не більше.

— Може, на двадцять, адже нас лишилась половина, — оглянувши бійців, що зібрались до гурту, закінчив свою доповідь новому командирові начальник штабу.

… Живі ховали загиблих. За давнім звичаєм вікінгів, збирали тіла бійців і мовчки несли до моря. Потім зняли і спустили на лід рибальський баркас, що зимував на козлах. Підняли на ньому щоглу, поставили, напнули парус. Над рубкою влаштували високе ложе для Уве Ролл Люнда і його вірного джури Артура, на палубі вздовж обох бортів поклали тіла полеглих товаришів і їх бойову зброю. Поволі підняли на щоглі норвезький прапор.

Потім усі разом взялися за баркас, і він, неначе велетенський буєр, рушив льодом до чистої води. По дорозі, біля ополонки, де ще недавно був підводний човен, захопили каністри з пальним і теж поклали на баркас. Спустили на воду, і Людвіг Улл підпалив довгий бікфордів шнур, протилежний кінець якого було підведено до толової шашки. Баркас відпустили. Вірьовки, багри полетіли у воду. Вітер наліг на парус і поніс баркас на чисту, спокійну гладінь фьорда. Він уже був метрах у п'ятдесяти від припая, коли димок бікфордового шнура добіг до тола, і негучний вибух плеснув з корми на палубу вогнем. Баркас загорівся, охоплений полум'ям, він все віддалявся і