Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

(підпис свідка)

На пропозицію дати показання по всіх відомих їй обставинах свідок показала:

Стуса Василя Семеновича я знаю з 1964 року. Познайомилась з ним випадково на вулиці. В той час він вчився в аспірантурі Інституту літератури АН Української РСР. В 1965 році ми одружились. Незадовго до нашого одруження Василя було виключено з аспірантури інституту, як мені відомо з його слів, за якийсь виступ на зборах чи вечорі. В деталях він мені про це не розказував, а тому я не знаю, що саме явилось причиною виключення його з Інституту літератури.

Після одруження ми з Василем стали проживати в квартирі моїх батьків за адресою: місто Київ, вулиця Львівська, 62, квартира 1.

Років два-три ми проживали разом з батьками, а потім батьки одержали квартиру в Дарницькому районі міста Києва, а ми з Василем і сином Дмитром, 1966 року народження, залишились проживати в тій же квартирі.

Після звільнення з аспірантури Василь працював у різних установах, а перед арештом у 1972 році — в відділі технічної інформації Міністерства будівельних матеріалів УРСР.

Мені відомо, що до приїзду в Київ Василь жив разом з батьками в Донецьку, де закінчив педагогічний інститут. Потім служив у лавах Радянської армії, деякий час працював на Донеччині, а на початку 60-х років приїхав до Києва.

В той час, як мені відомо з його слів, він мав намір присвятити себе літературі, але склалося так, що він, як я вже показала, не зміг продовжувати навчання в аспірантурі і став працювати не за фахом.

Хоча з середини 60-х років він працював не за фахом, але не залишив займатись літературною діяльністю, писав вірші, робив переклади радянських та зарубіжних поетів. Василь мав намір видати збірку своїх віршів і, наскільки мені відомо, подавав збірку своїх віршів до друку. З якихось причин ця збірка не була опублікована в нашій пресі, а згодом я дізналась від Василя, що якісь його вірші надруковані за кордоном. Яким саме шляхом ці його вірші потрапили за кордон, я не цікавилась. Взагалі я, за браком часу, мало вникала в те, що він писав, а тому і не можу назвати, які саме вірші, статті були написані ним у той час.

В січні 1972 року в нашій квартирі був проведений обшук, і тоді ж Василя було заарештовано, а в вересні того ж року він був засуджений Київським обласним судом за статтею 62 ч. I КК УРСР до п’яти років позбавлення волі в виправно-трудовій колонії і трьох років заслання.

Які саме вчинки інкримінувались йому в вину, я не знаю, бо на суді не була.

Міру покарання Василь відбував на території Мордовської АРСР, куди я їздила до нього декілька разів на побачення.

Після відбуття основної міри покарання весною 1977 року його було направлено в заслання в селище Матросова Тенькінського району Магаданської області, де він перебував до серпня 1979 року.

Перебуваючи в названому вище селищі, Василь працював на руднику імені Матросова скреперистом і регулярно допомагав мені матеріально, майже щомісяця надсилав до Києва 100–150 карбованців. Крім того, він також надсилав гроші своїм батькам, але в якому розмірі, мені невідомо.

Я двічі, в липні 1977 року і в липні-серпні 1978 року, їздила до нього в Магаданську область. Перший раз ми проживали з ним у готелі, а коли я поїхала до нього вдруге, то жила в гуртожитку в його кімнаті. На мій погляд, стосунки в Василя з гірниками, з якими він разом працював і мешкав у гуртожитку, були нормальні.

Але коли я була в нього в 1978 році, то саме в той час у місцевій газеті друкувалась стаття під назвою «Друзья и враги Василя Стуса», і, звичайно, у мене була розмова з Василем відносно названої статті. Василь говорив мені, що стаття надумана, написана кореспондентом, яка його зовсім не знає.

Зі слів Василя мені відомо, що він, проживаючи в Магаданській області, одержував із-за кордону продуктові та речові посилки, але, хто саме надсилав йому ці посилки, з яких країн, мені невідомо. Я також не знаю, чому саме йому надсилали зазначені посилки. Родичів та знайомих у мене особисто за кордоном немає, чи є такі в мого чоловіка — я не знаю.

Коли я їздила до Василя в Магаданську область, то ніяких паперів, зошитів йому не возила, як і не привозила нічого такого від нього до Києва.

В квітні 1979 року я одержала нову квартиру, і всі його книжки і папери були перевезені мною на нове місце нашого проживання. Змістом старих робіт Василя, які є в нашій квартирі, я не цікавилась, вони мною були спаковані і оглянуті тільки зовні. В середині серпня 1979 року Василь повернувся до Києва, коли я з сином проживала в новій квартирі. Повернувшись додому, він деякий час працював на заводі «Паризька комуна», а з початку 1980 року став працювати в Київському виробничому взуттєвому об’єднанні «Спорт».

В цей час він зустрічався в себе на квартирі з Коцюбинською Михайлиною Хомівною, Мешко Оксаною Яківною, Кириченко Світланою Тихонівною, здається один раз приходила Руденко Раїса Опанасівна. З усіма цими особами, крім Руденко, Василь був знайомий ще раніше, листувався під час відбуття міри покарання, і після повернення його до Києва вони провідували його. З Коцюбинською та Кириченко Василя об’єднувало спільне захоплення літературою. Наскільки мені відомо, Мешко вела розмову з Василем стосовно свого сина Сергієнка Олеся, який перебуває в засланні в Хабаровському краю. Я не чула, щоб названі особи, а також і Василь у розмовах з ними допускали наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад.

14—15 травня