Книги Українською Мовою » 💛 Історичний любовний роман » Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун 📚 - Українською

Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

171
0
14.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде" автора Вікторія Ковзун. Жанр книги: 💛 Історичний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 126 127 128 ... 132
Перейти на сторінку:

І саме тому принц Андре й чекатиме нас там, адже штурмувати неприступну в’язницю куди важче, ніж мальовничу та відкриту площу!

– Ні, – одразу заперечив Піт. – Він точно це передбачив. Це буде ще одна пастка.

– А ми маємо вибір, хай йому грець?!

– Так, – сказав Піт. Тяжко якось сказав. – Я пропоную ось що: натиснути на несподіванку і взяти їх нахабством. Ми виб’ємо їх із в’язниці прямо на балу! – виголосив він.

У кожного присутнього очі стали, як блюдечка.

– Сподіватимемось, що вони настільки оторопіють від такої нахабності, що не встигнуть організувати гідну оборону.

Івор заперечливо хитнув головою:

– Усе вони встигнуть. Ти сам бачив: принц завжди напоготові, не знімає руку зі шпаги.

Піт зробив протяжний вдих.

– Нічого... Ми з цим щось придумаємо. Завтра детальніше розвідаємо цю деталь.

«Ага, аякже, – подумала я. – Отак дивлюсь я на тебе і прямо бачу, як ти сам віриш у свої слова…»

 

Опісля розійшлися спати. Після таких ударів треба добряче відпочити, набратися сил, подавити зневіру, відновити надії… А Піт ще довго сидів над вогнем, утупивши невидющий погляд у полум’яні язики.

– Не спиться? – запитала, сівши поряд.

– А тобі? Прокинулось єство дворянки й закочує істерику від одного погляду на мох, на якому доведеться спати?

– Ти думаєш про хлопців? – проігнорувала випад.

– Ти так кажеш, ніби я взагалі можу думати про щось, крім них, – буркнув Піт.

«Наприклад, гадання, як краще когось підколоти, ніколи не покидає твоєї ясної голови», – хмикнула я.

Хлопець не відривав погляду від полум’я.

– Тео, Арчі, Керрі… – раптом продовжив він. – Ти тільки подумай: їх усіх може не стати. Добре вже Марко чи Грицько… Вони хоч грабували! А Тео чи Арчі? А Керрі — він же ще зовсім дитина! І його також стратять.

І збиралася я щось сказати, та від наступних його слів заніміла.

– Це я у всьому винен, – глухо видав Піт.

Він підворушив багаття, і вгору піднявся сніп іскор. Освітив його очі. Темні, непроглядні, сталеві... Та нарешті крізь них щось пробилось. Біль пробився крізь них.

– Це ж я винен, – коронний оскал. – Це я зробив із них бандитів. Це я їх підбив. Багатьох судили не за такі важкі злочини, як у мене. Посиділи б собі кілька років за ґратами чи каторжниками на далеких островах… А тепер їх ведуть на страту. Через мене ведуть.

«Цю неприступну скелю пробило на сповідь, – не вірила я. – Він відкриває, що думає… Він вперше відкриває мені частинку душі!»

– Інколи мені здається, що я винен у всіх бідах світу, – кривий оскал все більше пробирав до мурашок. – Податки підвищили – я. Пшениця не вродила – я. Люди помирають у злиднях – також я… А уявляєш, якби через мене почалася війна? Ну, там матір якраз народжує мене і перебирає на себе одного лікаря… А бравий принц, який приїхав свататися до принцеси, смертельно занедужав і помирає в останніх конвульсіях, бо йому не вистачало саме того лікаря… А королівство цього принца звинувачує інше королівство, що вони вбили їхнього принца – і починається війна. І знову винен я.

«Ні, – здригнулася я. – Мені, звісно, давно кортіло взнати, що він думає і чим живе… Але це вже занадто. Пора втручатися і змінювати тему розмови!»

– Піте, – різко повела я, ніби мені взагалі начхати, що він там до цього говорив. – Знаєш, мене давно цікавить одна річ. От Нілс у нас — Діжка, Пірс — Решето, Івор — Пазур… А ти — Аллен. Помічаєш контраст?

– Та є трохи, – знизав плечима.

– І чого так?

– Ну, можу я як ватажок хоч якісь привілеї мати, – хмикнув він. – От і сам собі прізвисько взяв.

– То Піт Аллен — це не справжнє ім’я?

– Ні.

– Сам вигадав?

– Також ні.

– Хто ж тоді?

– Сестра, – якось глухо.

– У тебе є сестра? – здивувалася я.

– А це так нереалістично звучить? – гірко посміхнувся Піт.

– Та ні, просто… ніколи не чула про неї від тебе. Де ж вона зараз?

– Скоріше всього, десь на дні океану.

Я здригнулась. А щоб його, знову повела не туди!

– Кораблетроща?

– Страшна. Безжальна, нещадна… – витискував він. – Може, та сама, яка забрала брата Стецька. А може, й ні. Хто його знає, – чергова гірка усмішка. – В дитинстві ми дуже любили гратися в піратів, її завжди тягнуло до моря… У нас навіть корабель на дереві був. Ми там ховалися від всього світу.

Хлопець трохи помовчав.

– А вона бойова була… На тебе чимось схожа. Ви б, напевне, зійшлися… – знову підворушив багаття. Ніби хотілось заламувати руки, і робив усе, тільки б їх чимось зайняти. – Батько не любив мене. Ніколи не любив… А її любив. І вона пробувала захистити мене від всіх і кожного. І це при тому, що на два з половиною роки молодша… Смішна була!

1 ... 126 127 128 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"