Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

​Мілана відчула стукіт серця хлопця, відчула, як кров тече в його тілі. Від цього відчуття стало не по собі, адже вона чітко відчувала його страх, що розходився в різні сторони наче те густе повітря, яке було на шляху до дубу. Дівчина відчула й його радість, але вона була малою, пригніченою, тремтячою. Ця радість не давала допомоги, але вона була його. «Я можу відчувати емоції?» - дівчина не зрозуміла ці відчуття та перевела погляд на дівчину, що вже йшла по берегу, переставляючи повільно ноги.

​Щодо цієї дівчини, то її також з’єднувала тонка лінія з хижаком. Дівчина не була живою, не мала ніяких емоції. Ні страху, ні радості. Нічого. Мілана зрозуміла, що дівчина – це просто ілюзія. Як і все навколо. Цю ілюзію рись створила персонально для хлопця та намагалась його зламати. «Ось як це все відбувалось» - зрозуміла Мілана, згадавши свою історію, та розповіді Івана та Лізи. «Виходить, зараз я в голові у істоти?» - злякалась дівчина та згадала за свою уявну стіну. Стіна була вже на готові, тому істота можливо не відчула присутності дівчини.

​Істота з довгим мокрим волоссям несподівано підскочила до Руслана та схопила його за шию. Мілана стисла кулаки від хвилювання, але нічого не робила. Вона спостерігала. Будь-яке втручання в ілюзію рисі – розкриє її. Треба чекати, спостерігати.

​Страшна дівчинка кинула хлопця на землю та схопила за волосся, потягнула у воду. «Вона ж втопить його!» - жахнулась Мілана, зосереджено розглядаючи сцену перед собою. Але рись не доведе до такого, це світ не справжній. Коли ж Руслан зник під водою, дівчина чітко відчувала його. Він опускався на саме дно, наче обвішаний камінням, повітря в його грудях швидко закінчувалось. «Не треба так смикатись» - чортихнулась Мілана, але розуміла, що ці підказки не долетять до друга.

​Відчувши, що істота відпустила Руслана та зникла, Мілана почала нервово думати про те, як би вона могла допомогти. Судячи з невпевнених рухів, хлопець не вмів плавати. «Що робити?» - кричала в думках дівчина, зосереджено розглядаючи озеро. Як рятують тих, хто тоне? Мотузка! Канат! Жилет!

​Мілана згадала історію Руслана про те, як він опинився в світі лісу. Він з батьками приїхав на ночівлю в наметах. А його мама шила гамаки з тканини, з яких зазвичай робили парашути. Цю тканину вона нарізала, роблячи заготовки. Дівчина зосередилась на тканині, згадуючи свій власний гамак, її структуру, колір.

​Зрозумівши, що хлопець зараз намагається відірватись від дну озера, уявила водорості, але не звичайні, а саме з тканини для парашутів. Один такий паросток вирвався з мулу та піднявся вгору, торкнувся поверхні озера. Руслан відчув це та схопився за тканину, почав витягувати себе за рахунок рук. Потягнувся, піднявся, відпочив. Знову потягнувся. Мілана всміхнулась, зрозумівши, що якщо захоче може навіть висушити озеро в цій ілюзії, але рись відчує втручання.

​Дівчина перевела погляд на істоту, що сиділа та спокійно спостерігала за хлопцем. Хижак насупив брови, але погляд не відривав. Рись була не задоволена тим, що хлопець зміг протистояти, не зламався. Але втручання істота не відчула. «Як таке можливо?» - здивувалась Мілана, зрозумівши, що не тільки може переходити з одно світу в інший. Вона розуміла, що може контролювати погоду, тварин, а тепер виявляється, що може запросто маніпулювати ілюзіями істот.

​Якби вона знала про це раніше, то в свій час взагалі не звернула б увагу на спроби Аринки та Кості зламати її. Бегемот був правий, вона дивна, тому так зацікавила творця світу. Від цієї думки, дівчині стало не по собі. Та несподівано, нитка між Русланом та лісовою кішкоюобірвалась. Рись незадоволено загарчала, відвернувшись від хлопця. Саме в цей момент, той винирнув та почав плисти до берега. Його силует почав танути як і кольори світу почали зникати, затухати. Істота покидає цю ілюзію, переключившись на іншу дитину.

​Мілана зробила уявний крок назад, вийшовши з голови істоти. Машинальна закрила очі та відривши, побачила проміжний світ. Олень стоїть наче статуя, час від часу повільно махаючи рогами. Друзі, що стоять на валуні, посеред галявини – кричать та погрожують істотам та вимагають повернути Руслана. А ось, хлопець з’являєтьсята діти заспокоюються.

​Рись встала та почала нервово махати своїм коротким хвостом. Вона не дивилась на хлопця, та погляд її зупинився на Софії. Мілана вже розуміла, що зараз дівчинка зникне, адже вона зараз повинна потрапити в свою ілюзію страху. «Що рись видумає цього разу?» - хмикнула дівчина та майже одразу почула крик Мар’яни. Він розносився з усіх сторін, від чого Мілана відчула холодок по спині.

​Вона стисла кулаки, нагадуючи собі, що це може бути не правдою. За хвилину, Софія дійсно зникає, від чого діти лякаються, ледь втримавшись на валуні. Образ Софії декілька секунд лишався, але повністю зник. Мілана обережно торкнулась скрині істоти, поспішаючи в нову ілюзію, підготовлену для сестри Мар’яни.

​Світ знову лишився таким як і був, але рись та друзі зникли. Придивившись, дівчина знайшла силует істоти, від якої йшла ниточка. Ця нитка була зв’язком з жертвою, оскільки з Русланом було те саме. Сам хижак стояв на місці, закривши очі. Час від часу з голови рисі вилітали ниточки, що зникали десь в лісі чи на небі. Як тільки нитка досягала потрібної точки – тишу розривав крик Мар’яни. «Все це просто ілюзія, спектакль!» - вразилась Мілана, піднявши руки до відкритого рота.

​Дівчина хотіла вибігти на галявину та йти по ниточці, що тягнулась за Софією. Але вмить спинилась, зрозумівши, що рись може побачити її. Буде дуже багато питань, а головне – істота зрозуміє, що Мілана може більше ніж здається. «Не думаю, що істоти вважають мене померлою» - дівчина звела брови та почала думати, що зробити далі, адже вона мала побачити Софію. Постійно відволікали крики Мар’яни, та холодку Мілана не відчувала.