Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

​Охнувши, вона округлила очі, хитро всміхнулась. Якщо цей світ – лише ілюзія, а у випадку з Русланом, вона допомогла йому з тканиною – то вона так само може робити все, що завгодно? Ця ілюзія – лише імітація, не сумісна з реальним світом та світом нескінченного лісу. Навіть проміжний світ – це своя фізика та хімія.

​Мілана ненадовго задумалась, вона мала діяти так, щоб істота не бачила її, не відчувала, не розуміла. Одразу перевірила свою уявну стіну, що закривала думки. На місці. Дівчина ляснула в долоні та закрила очі. Чомусь саме так їй набагато простіше уявити зміни. Мілана підняла руки в сторони, потрясла ними. Відкрила рота, закрила його. Вона повела тазом в різні сторони та спробувала видати якийсь звук.

​Дівчина почула клекіт, не схожий на голос людини. Опустивши руки, відчула пір’я, що тягнулись від пальців до плечей. А ось відчуття пальців одразу зникло, плече потягнулось далі, від тіла. Вона склала крила та спробувала засміятись. «Це неймовірне відчуття» - сама собі зізналась дівчина, розуміючи, що перетворюється на птаха. Навіть в фільмах, коли відбувались схожі зміни, людина страждала від болю. «Це лише ілюзія» - нагадала собі Мілана, відчуваючи біль в голові.

​Дівчина відкрила очі, злякавшись як збільшився світ. Але потім взяла себе до рук, чи правильніше, до крил. Вона перетворилась на пташку, тому не світ збільшився, а вона зменшилась. Опустила голову до ніг та побачила тоненькі лапки з трьома пальцями. «Дуже дивно, дуже смішно» - в думках раділа дівчина, махнувши пухнастим коротким хвостиком.

​Несподівано, тишу розірвав крик сестри Софії, одразу за ним почувся другий, третій. Рись явно наближала свою жертву до кульмінації. Потрібно негайно діяти, втрутитись, завадити. «Але як?» - тільки й майнуло в голові пташки. Вона швидко розправила крила та спробувала ними махати. Мілана відчула, що знає як потрібно летіти, як триматись в повітрі, підгинаючи свої тонкі лапки.

​Помах крил, вона здійнялась в небо. Минула дерево та вилетіла на галявину. Відчуття були неймовірні, Мілані хотілось літати по колу, здійнятись в небо, летіти до сонця. Але вона взяла себе в руки, подругу треба рятувати. Відчувши шалений стук серця, вона зібрала сили та чкурнула вперед. Істота, Мілана була впевнена, вела Софію до велетня дуба. Саме там має все відбутись, тому треба поспішати саме до цього місця.

​Помах, ще один. Пташка неймовірно швидко набирала швидкість, засвистів вітер, картинка навколо почала мінятись так швидко, що навіть різкість втрачалась. Мілана влетіла в ліс, пролетівши озеро та берег. Чкурнула до схилу, по якому більш за все лізла Софія. Майже одразу вона побачила ниточку, що йшла на гору. Саме цієї нитки й треба триматись, адже вона була головним зв’язком з жертвою.

​Вистачило не більше трьох помахів крилами, щоб здолати відстань. Мілана вилетіла на відкриту галявину, побачивши дуб. Це декілька помахів, вона опинилась на рівні верхівки сосни, одразу біля самого дуба. Софія сиділа на колінах, тримаючись голови та неспинно ридала. Мілані стало боляче за подругу, вона так хотіла підійти до неї, запевнити, що все відбувається не на справді.

​Крики припинились, але ниточка між Софією та риссю почала хитатись, вібрувати. Майже одразу, Мілана побачила силует істоти, що опинилась на галявині, разом з усіма. Дівчина прислухалась до відчуття та зрозуміла, що рись досі не відчуває сторонніх в цій ілюзії.

​Тим часом Софія заспокоїлась, вирівняла дихання. Вона витерла сльози рукавом та почала оглядатись. Несподівано, рись, що була лише силуетом, стала чіткою. Вона сама перейшла в свою ілюзію, щоб подруга Мілани побачила її. Софія ойкнула та подивилась на істоту переляканими очима. Хижак махнула коротким хвостом та запевнила в думках, що її не варто боятись, не варто захищатись від неї.

​Мілана відчувала огиду та гнів, оскільки рись просто знущалась над дитиною, вона хотіла зламати її. Коли ж істота махнула мордою на дерево, показуючи, що Мар’янатам, Мілана почала нервово переступати з лапки на лапку, стримуючи будь які звуки зі своєї сторони. «Навіщо ти знущаєшся? Немає там сестри» - сама собі сказала Мілана, уважно спостерігаючи за тим, що відбувається.

​Софія кинулась до дерева та почала лізти на нього. Пташка занервувала ще більше, розкривши маленькі крила. Вона була готова кинутись до подруги, якщо та зірветься на висоті, але дівчина далеко не пролізла. Тріснула кора велетня, відірвалась та потягнула за собою Софію, на землю.

​Мілана зірвалась та майже одразу зупинилась, шукаючи нову гілку, ближче до подруги. Софія впала на голки, майже не відчувши ніякого болю. Це заспокоїло пташку. Вона підняла погляд на стовбур дерева та відкрила дзьоб від здивування. Саме в тому місці, що відкрилось від кори, потекла кров. Це саме побачила Софія, від чого напружилась та підскочила на ноги.

​Миттєво, Мілана побачила нову ниточку, що вискочила з істоти та торкнулась дерева. «Що ти накоїла?» - Мілана почула переляканий голос Мар’яни. Сестру почало трясти від страху, вона відчувала, що винна в чому. «Але в чому? В грі цієї мерзоти?» - запитала Мілана, хоча розуміла, що питання не дійде до чиїхось вух.

​Софія спробувала вдруге лізти на велетня, але потрапила на цівку крові. Відскочила від дерева, почала витирати руки, але зробила лише гірше. Додатково, рись кинула ниточку уяви, та сестра побачила ще більше крові, що почала витікати з її рук. «Що ж зробити?» - повторювала Мілана, нервово розкриваючи крила. Рись повільно підійшла ближче до дубу та запитала про можливість порятунку Мар’яни. Софія опустила руки, подивившись на хижака.