Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

тому, що, хоча Ласеллз і далі ставився до роботи з великою відразою, він ще ніколи не був таким заклопотаним, як протягом останніх семи років, відколи м-р Норрелл прибув до Лондона. І хоча саме він запропонував призначити лорда Портісгеда головним редактором «Друзів англійської магії», те, як його милість виконував свої редакторські обов’язки, доводило роздратування Ласеллза до крайньої межі. Лорд Портісгед у всьому поступався м-ру Норреллу — не зволікаючи, вносив усі непотрібні поправки м-ра Норрелла, — тож недивно, що «Друзі англійської магії» ставали нуднішими й велемовнішими з кожним випуском. Восени 1810 року Ласеллз примудрився отримати посаду співредактора. «Друзі англійської магії» могли похвалитися чи не найбільшою на все королівство кількістю передплатників, а тому роботи було чимало. До того ж Ласеллз писав про сучасну магію для інших видань і газет; він давав уряду поради з магічної політики; мало не щодня навідував м-ра Норрелла, а у вільний час вивчав історію і теорію магії.

На третій день після візиту Стрейнджа до місис Буллворт Ласеллз сидів у бібліотеці та працював у поті чола над новим випуском «Друзів англійської магії». І хоча полудень уже минув, Ласеллз так і не знайшов часу поголитися чи переодягтися, а тому нидів у домашньому халаті серед купи книжок, паперів, тарілок і чашок з-під кави. Потрібного листа бракувало, а тому Ласеллз вирушив на його пошуки. Зайшовши до вітальні, він виявив, що там хтось є.

— О, — промовив господар. — Це ви.

Нікчемне створіння, що скоцюрбилося у кріслі біля каміну, підвело голову й мовило:

— Слуга пішов вас шукати й повідомити про мій прихід.

— А! — вигукнув Ласеллз і змовк, вочевидь, не знаючи, що сказати далі. Він сів у крісло навпроти, сперся підборіддям на кулак і замислено поглянув на Дролайта.

Обличчя Дролайта зблідло, а очі, здавалося, запали. Сурдут вкрився пилом, черевики були начищені недбало, і навіть сорочка мала неохайний вигляд.

— Як на мене, дуже нелюб’язно з вашого боку, — мовив нарешті Ласеллз, — брати гроші за те, щоб я збанкрутував, скалічився і збожеволів. І ще з кого — з Марії Буллворт![242] Не збагну, чому вона так на мене розгнівалася! Її провина не менша за мою. Я ж не змушував її виходити заміж за Буллворта. Лише запропонував вихід, коли вона більше не могла терпіти свого чоловіка. Це правда, що вона хотіла, аби Стрейндж наслав на мене проказу?

— О, можливо, — зітхнув Дролайт. — Я справді не знаю. Ніколи в світі вам нічого по-справжньому не загрожувало. Ви сидите тут, у багатстві, здоров’ї і затишку, як і завжди, а я став найжалюгіднішим створінням у Лондоні. Я три дні не спав. Уранці руки в мене трусилися так, що я ледве зміг зав’язати краватку. Ви й гадки не маєте, як принизливо для мене з’являтися перед людьми у такому нікчемному вигляді. Хоча яка різниця, коли ніхто й так мене не приймає? Переді мною зачинилися усі двері Лондона. Мене впустили тільки у ваш дім. — Він змовк. — Мабуть, не варто було вам про це казати.

Ласеллз знизав плечима і відповів:

— А от чого мені не збагнути: як ви сподівалися досягнути успіху з такою нісенітною схемою.

— Чого ж нісенітною? Навпаки: я дуже ретельно добирав… клієнтів. Марія Буллворт живе усамітнено від поспільства. Ґеткоум і Тентоні — броварі! З Ноттінґемширу! Хіба можна було передбачити, що вони зі Стрейнджем узагалі стрінуться?

— А як же міс Ґрей? Арабелла Стрейндж познайомилася з нею в домі леді Вестбі на Бедфорд-сквер.

Дролайт зітхнув.

— Міс Ґрей — усього вісімнадцять років, і вона мешкала зі своїми опікунами у Вітбі. За батьковим заповітом, вона мусила в усьому покладатися на їхні побажання, поки не досягне тридцяти шести літ. А опікуни ненавиділи Лондон і затялися ніколи не полишати Вітбі. На жаль, обоє підхопили застуду і раптово померли два місяці тому, а нікчемне дівчисько одразу ж чкурнуло до столиці. — Дролайт змовк і нервово облизав губи. — Норрелл дуже гнівається?

— Зроду його таким не бачив, — тихо відказав Ласеллз.

Дролайт іще більше втиснувся у крісло:

— Що вони зі мною зроблять?

— Не знаю. Відколи стало відомо про вашу маленьку пригоду, я вирішив, що краще буде певний час не навідуватися на Гановер-сквер. Я чув від адмірала Саммергейза, що Стрейндж хотів викликати вас на поєдинок…

У Дролайта вирвався переляканий зойк.

— …Але Арабелла не схвалює дуелі, тому з цього нічого не вийшло.

— Норрелл не має права гніватися на мене! — раптом заявив Дролайт. — Він усім завдячує мені! Магічні штучки — це дуже добре, але, якби я не взявся за нього й не почав усім показувати, ніхто б про того чарівника й не чув. Він не міг обійтися без мене тоді, не обійдеться і зараз.

— Гадаєте?

Темні очі Дролайта розширилися, як ніколи. Він засунув пальця до рота, неначе хотів погризти ніготь, аби заспокоїтись, але, виявивши, що досі не зняв рукавички, швидко витягнув його.

— Я знову зайду до вас увечері, — мовив він. — Ви будете вдома?

— Імовірно! Я майже пообіцяв леді Блессінґтон завітати до її салону, але сумніваюся, що піду туди. Ми дуже відстаємо з номером «Друзів». Норрелл закидає нас суперечливими інструкціями.

— Стільки роботи! Мій сердешний Ласеллзе! Вам це нітрохи не пасує! Старий вас просто запроторив у рабство!

Щойно Дролайт пішов, Ласеллз викликав слугу:

— Емерсоне, за годину я вийду в місто. Скажи, хай Волліс підготує мені вбрання… О, Емерсоне, ще одне! Містер Дролайт висловив намір повернутися сюди пізніше, увечері. Коли він прийде, за жодних обставин не приймайте його.

У той самий час, коли відбувалася викладена повище розмова, м-р Норрелл, м-р Стрейндж і Джон Чилдермасс зібралися в бібліотеці на Гановер-сквер, аби обговорити Дролайтове віроломство. М-р Норрелл мовчки сидів і дивився на вогонь, доки Чилдермасс розповідав Стрейнджеві, як виявив іще одну жертву шахрайства — підстаркуватого джентльмена з Твікенема на прізвище Пелґрейв, який заплатив Дролайтові двісті гіней, аби його життя подовжилося ще на вісімдесят років і повернулася молодість.

— Я не певен, — правив далі Чилдермасс, — що ми коли-небудь дізнаємося напевне, скільки людей платили Дролайтові, гадаючи, що замовляють вам чорну магію. Містерові Тентоні і міс Ґрей обіцяли у майбутньому якесь впливове становище в ієрархії магів, яка, за словами Дролайта, ось-ось має постати. Не вдаватиму, буцімто добре розумію, про що йдеться.

Стрейндж зітхнув.

— Навіть не знаю, як ми зможемо переконати людей, що непричетні до всього цього. Щось потрібно робити, але щиро зізнаюся: гадки не маю, що саме.

Раптом м-р Норрелл сказав:

— Останні два дні я ретельно обмірковував цю справу — власне,