Читати книгу - "Яром–долиною…, Станіслав Володимірович Телняк"

— Не забув навіть цього? — мимоволі всміхнувся Яремко.

— Таке ніколи не забувається… Аж іскри з очей сипонули. І досі сипляться, як згадаю…

Вони ще трохи посиділи мовчки… Яремко хотів багато розповісти Клюсикові, але розумів, що часу обмаль і нічого не встигнеш…

Одне тільки запитав:

— Ти ж, як я розумію, був у Стамбулі… А чому ти тепер тут?

Клюсик подивився важко.

— Треба, і я тут… Треба було запобігти смерті гетьмана Михайла, треба було ще дещо зробити… Але на цей раз не вдалося… Зрада одного чоловіка, нерозумність і непослідовність другого, гарячковість третього — все це дуже нашкодило нам… А ще більше нашкодить у майбутньому татарам… Не змогли ми відвести біду від них… А втім — будемо думати про майбутнє з надією. Може, потім удасться те, що не вдалося цього року…

— Я знаю, хто зрадник, Клюсику! — похмуро мовив Яремко.

— І я знаю… Тепер він гетьман. Він слухняно робить те, що наказують йому турки й поляки… Але недовго йому гетьманувати. Авдитор довідається — і злетить зрадницька голова…

— Авдитор зараз у Москві… Затримався надовго, не зміг піти з нами в похід…

— Нічого, скоро буде в Києві…

Клюсик поглянув ласкаво. Підійшов до Яремка ближче, обняв.

— Ну, малий, заспівай мені тихенько-тихенько пісеньку на прощання. Коли ще побачимося?

— Не знаю…

— Пісні не знаєш?

— Пісню знаю… Тільки не співається…

— Заспівай, щоб мені веселіше на чужині жилося.

Яремко зазирнув в очі Клюсика і тихенько завів:

А ми просо сіяли-сіяли…

І Клюсик підхопив:

Ой, дід-ладо, сіяли-сіяли…

Скупа сльозина покотилася по його щоці. Хлопці з галери махали руками: скоріше, мовляв. А Яремко нічого не помічав. Він бачив тільки Клюсикову сльозину. І чув тільки пісню, що лилася з його вуст…

Епілог

Це — епілог нашої розповіді. Але не епілог подій, які відбувалися 1627–1628 рр. на Україні та в Криму.

Ще будуть битви на кримській землі між військами Шагіна та Кантеміра.

Того ж таки дня, як Яремко і його товариші попливуть на галері до рідних берегів, Шагін-Герай виведе під мури Кафи Кантемірового сина Іштерека. Ось що напише про це пізніший історик: «Один з Кантемірових синів попав у руки Шагіна живий — він наказав стяти його голову під мурами Кафи, на очах старого Кантеміра, що дивився з мурів».

Саме тієї ж години Закривидорога викраде з гарему Шагіна-Герая найкращу наложницю — Галю Шлапаківну і, незважаючи на дві рани, понесе свою суджену аж до Арабатської стрілки, а потім стрілкою, а потім через протоку, яка з’єднує Азовське море з Сивашем, переправиться з товариством і Галею на український берег…

Гетьман Мізерниця приведе військо запорозьке на Січ. А там козаки, обурені його зрадою, скинуть Павла Мізерницю з гетьманства, засудять до смерті — і втоплять…

…На березі Дніпровому стояли дві жінки. Що одна — Ганна Дорошенкова, гетьманова дружина, а що друга — то козачка Мокрина Закривидорожиха. Стояли вони по коліна у теплій дніпровій воді й дивилися на південь.

Ганна ще не знала, що вже вона вдова, але серце її чуло біду для себе та своєї родини. Стояла вона й дивилася вдалину, а серце віщувало: більше не побачить вона Дорошенкових ясних очей…

Закривидорожиха стояла і чекала на сина… Та не знала вона того, що їде син додому поранений, але живий, та ще й везе невісточку Галю. Не відала вона, що з цією невісткою-грішницею не схоче вінчати Андрія канівський піп, але все одно житимуть вони щасливо й довго і матимуть дітей та онуків багато…

Сидітиме Галя у світлиці, згадуватиме свої дві бусурманські неволі, згадуватиме жіночий монастир і, дивлячись на своїх дітей, співатиме пісні, які сама ж і придумала. А пісні придумувати — то теж гріх… Та все одно Галя гріха не боятиметься… І казатимуть через багато літ люди, що то вона й склала оту пісню про те, як на горі женці жнуть, а попід горою, яром-долиною козаки йдуть. Казатимуть, що то вона придумала слова про козацького полководця Михайла:

Попереду — Дорошенко!

Попереду — Дорошенко —

Веде своє військо,

Військо запорізьке

Хорошенько!

А все, що є далі в тій пісні, то це вже придумали інші люди.

Над Трубежем стоятиме Ганя-Бібігуль і, поклавши руку на живіт, чекатиме на свого коханого чоловіка Яремка. Ой, як багато хотілося їй йому розповісти, ой, як довго б дивилася вона в його добрі очі…

А хвилі Трубежу-Трубайка плинуть-плинуть у Дніпро, а Дніпро — в далекий світ, у Чорне море…

1987.

Примітки

1

Тобто січень 1627 року. В ті часи в Російській державі Новий рік починався з вересня.

2

Іди-но сюди! (тур.)

3

Дівоча вежа (тур.)

4

Музичний інструмент тих часів.

5

Мир вам! (араб.) — традиційне привітання, вживане у мусульманських країнах.

6

Добридень! (тур.)

7

Чарівна, красуня (тур.)

8

Айякланма — заколот (тур.)

9

Чи говорите ви по-німецьки? (нім.)

10

О, так, так! (нім)

11

Гарна жінка, добрий, великий викуп! (кр.-тат.)

12

Яшмак — шарф, яким прикривають обличчя мусульманки (кр.-тат.).

13

Ор-Капу — Перекоп, у перекладі з кримсько-татарської — Двері фортеці.

14

Сипахи (спаги, спагії) — вояки султанського кавалерійського корпусу (тур.).

15

Чауші — наглядачі за поведінкою яничарів у бою. Вони їздили на пофарбованих конях, щоб їх було добре видно серед маси вояків (тур.).

16

Як ся маєш? — Вельми добре (молд.).

17

Фіул дракулуй! — Чортів син! (молд.).

18

Біне! — Гаразд! (молд.)

19

Командир яничарської військової одиниці (тур.).