Читати книгу - "Звіробій"

— Отак влучити можна з кожної рушниці,— мовив він, аби не подумали, що він хизується. — Ні, це ніякий не доказ ані на користь зброї, ані проти неї, бо все залежало від швидкої руки й зіркого ока. До того ж я застукав птаха зненацька, а то б він сховався під воду, перш ніж би куля долетіла. Та Змієві розуму не позичати: він ті хитрощі знає здавна. Пам'ятаєш, друже, той випадок, коли ти гадав, що дика гуска вже твоя, а я вихопив її пострілом з-під самісінького тобі носа. Проте друзі на такі жарти не ображаються, а що ж то за молодощі без витівок, Джудіт. Ось і птах, якого нам треба: в нього добре й стріляти, і цілитися, а з наслідків можна буде зробити правдивий висновок. Он він, делаваре, трохи далі на північ.

Індіянин подивився в зазначений бік і вгледів чорну качку, що поважно погойдувалася на воді. У ті давні часи, коли людина дуже рідко порушувала своєю присутністю гармонію незайманої природи, всі менші озера, яких так рясно в штаті Нью-Йорк, правили за місце спочинку для перелітного водяного птаства. І до цього озера теж колись учащали всілякі качки, і гуси, і чайки, і гагари. Відколи тут оселився Гаттер, птахи почали віддавати перевагу іншим озерам, дальшим і відлюднішим, хоч деякі породи прилітали сюди, як і давніше, та й досі прилітають. Того ранку з помосту було видно птахів із сотню; вони спали на воді або мили пір'я прозорою вологою, та жоден з них не міг стати за таку зручну ціль, як та качка, що на неї вказав Звіробій. Чингачгук узявся до діла — мовчки, за своїм звичаєм. Цього разу він націлився краще і домігся кращих успіхів. Качка заметалася по воді з перебитим крилом, жалібно крячучи й віддаляючись од ворогів.

— Треба покласти край її мукам, — вигукнув Звіробій, дивлячись, як вона силкується злетіти на одному крилі.— Це зробить моя рушниця і моє око.

Качка ще тріпалася, коли її наздогнала смертоносна куля, рівненько, наче сокирою, відтявши їй голову. Коли качку був влучив індіянин, Уа-та-Уа аж скрикнула з утіхи, але тепер, побачивши, що друг його виявив ще більшу вправність, невдоволено насупилась. Вождь — той навпаки, як завжди, радісно вигукнув, і його усмішка переконливо свідчила, що він пишається своїм другом і аніскілечки йому не заздрить.

— Не зважай на дівчину, Змію. Хай собі бурмоситься. Мені з того ні вигоди, ані шкоди, — мовив, сміючись, Звіробій. — Дружині природно переживати чоловікові вдачі й невдачі, а ви стали як чоловік і дружина: такі ревні та прихильні один до одного. Ось угорі кружляє птах; на ньому ми й випробуємо рушниці. Ану, хто влучить у летючого птаха? Оце вже справжня проба: вона потребує і влучної рушниці, і влучного ока.

То був орел тієї породи, що селиться біля води й живиться рибою. Він ширяв височенько над «ковчегом», нетерпляче чекаючи на здобич; його голодні пташенята повистромлювали голови з гнізда на голому вершечку сухої сосни. Чингачгук мовчки підняв нову рушницю, пильно націлився і стрельнув. Орел виписав широке коло: очевидячки, куля пролетіла недалеко від птаха, але схибила. Звіробій цілився і швидко, і пильно. Переконавшись, що його друг не влучив, він вистрелив і собі. Птах майнув був круто вниз, і глядачі гадали — може, його поранено. Проте стрілець зразу визнав свою невдачу і загадав другові взяти нову рушницю, зауваживши, що птах має намір податись геть.

— Я примусив його збочити, Змію. Мабуть, куля зачепила йому пір'я, але нітрохи не поранила. Хіба з цієї рушниці як слід націлишся! Ну ж бо, мерщій, делаваре, тепер у тебе краща рушниця. А ви, Джудіт, винесіть «оленебоя»: це ж бо нагода пересвідчитися, чи він вартий тієї слави.

Побравши рушниці, суперники приготувалися, а дівчата стали осторонь, нетерпеливо чекаючи, хто ж переможе. Тим часом орел виписав широке коло, шугнув угору і знову пролетів над «ковчегом» — цього разу набагато вище. Чингачгук глянув і сказав, що влучити птаха на такій висоті — річ неможлива, і то коли доводиться стріляти майже перпендикулярно. Але почувши, як Уа-та-Уа щось тихенько промимрила, він імпульсивно вистрелив. Наслідки були саме такі, яких делавар сподівався: орел навіть не збочив — спокійнісінько виписував своє коло, та ще й поглядав на ворогів, ніби виказуючи їм зневагу.

— А тепер, Джудіт, — вигукнув, сміючись, Звіробій, і очі йому заблищали з утіхи, — тепер ми побачимо, чи «оленебій» не стане також і «орлобоєм». Одступи, Змію, і спостережи, як треба цілитися: спостерігаючи, можна всього навчитися.

Звіробій пильно націлився раз, удруге, втретє, а птах тим часом здіймався вище й вище. Нарешті з цівки вирвався спалах і гримнув постріл. Прудкий посланець помчав угору; за мить птах перекинувся набік і почав падати, махаючи то одним, то другим крилом; він то крутився, то тріпотався, ніби змагаючись з раною, і, зрештою, виписавши декілька кіл, важко впав на край «ковчега». Оглянувши орла, мисливці виявили — куля пробила його між крилом і грудниною.

РОЗДІЛ XXVI

І враз її важке, немов камінне, лоно

На ложе кам'яне знеможено лягло.

Там спав безпристрасний слуга закону,

Той, що поновлює добро і зло.

І всі людські борги записано було

Його безжальною рукою на скрижалі:

Життя і смерть, всі радощі й печалі

Там зважено було… Вона лиш подивилась,

І серце їй од жаху зупинилось.

Джалз Флетчер

— Ми з тобою, Змію, вчинили дуже легковажно. Так, Джудіт, ми вчинили дуже легковажно, вбивши живу істоту заради дурних хвастощів! — вигукнув Звіробій, коли делавар підняв за крила величезного птаха, що втупився у ворогів потьмянілими очима, — таким поглядом безпомічні жертви завжди дивляться на своїх убивців. — Це більше б личило двом хлопчикам, яким кортить задовольнити свою пиху, аніж двом воїнам, що стали на воєнну стежку, хай навіть уперше в житті. Горе мені! Ну що ж, за кару я негайно піду від вас, а коли опинюся сам один серед кровожерних мінгів, то, мабуть, доведеться мені пригадати, що життя миле всім, навіть лісовим звірцям і небесним птахам. Ходіть-но до мене, Джудіт. Ось