Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Скоріше говори, які умови! — закричав Баоюй. — Я корюся тобі в усьому. Люба моя, мила сестриця, не те що три, триста твоїх умов я охоче виконаю. Тільки не залишай мене, поки одного чудового дня я не обернуся на порох! Ні! Не на порох! Порох можна сприймати дотиком! Краще на димок, що розсіється від подуву вітерцю. Тоді ти перестанеш бачити мене, а я тебе! От і підеш куди заманеться!

Сіжень поспішила затиснути йому рот рукою:

— Любий мій! Я так сказала, щоб застерегти тебе від дурних розмов! А ти знову нісенітницю верзеш!

— Більше не буду! — пообіцяв Баоюй.

— Це і є моя перша умова! — мовила Сіжень.

— Виправлюся, виправлюся! — замахав руками Баоюй. — А якщо знову почну говорити дурниці, заткни мені рот. Що ще?

Сіжень вела далі:

— Мені однаково: хочеш ти вчитися чи тільки прикидаєшся, але ніколи не говори чого не слід батькові та стороннім людям; батько розгнівається, а люди скажуть, що ти дурний. Адже батько твій ось як міркує: «Усі в нас у роду вчилися, а мій син не бажає та ще, коли мене немає, верзе всякі дурниці!» Ти ж кожному, хто сумлінно вчиться, даєш прізвисько «книжковий хробак», до того ж говориш: «Крім „Мінмінде“[193], немає цікавих книг, усе інше вигадали наші предки». За це батько не тільки гнівається, уле готовий одлупцювати тебе!

— Мовчи! — перебив її з посмішкою Баоюй. — Це я через недоумство теревені правив, надалі таке не повториться! Ще яка умова?

— Не обмовляй буддійських і лаоських ченців, — вела далі Сіжень. — Не загравай з дівчатами, не злизуй помаду з їхніх губ і взагалі не погрузай у розпусті!

— Добре, згоден! — скрикнув Баоюй. — Є ще? Говори скоріше!

— Це всі, — відповіла Сіжень. — Загалом, будь стриманішим, не розбещуйся. Виконаєш мої умови, мене навіть у паланкіні з вісьмома носіями звідси не віднесуть!

— Це вже ти занадто! — вигукнув Баоюй. — Невже тобі мало навіть паланкіна з вісьмома носіями?

— А що тут дивного! — всміхнулася Сіжень. — Треба знати своє місце, а займати чуже нецікаво, якщо навіть і випало б таке щастя.

Їхню розмову перервала Цінвень. Вона ввійшла й сказала:

— Уже пробили третю варту. Щойно стара пані посилала запитати, чи спить Баоюй. Я сказала, що спить.

Баоюй звелів подати годинник і, побачивши, що незабаром північ, прополоскав рот, роздягнувся й ліг у постіль.

Ранком Сіжень піднялася рано, з головним болем, відчуваючи ломоту й жар у всім тілі, очі припухли. Якийсь час вона трималась, але потім звалилася на кан.

Баоюй сказав про це матінці Цзя, і та розпорядилася покликати лікаря.

— Нічого небезпечного, — сказав лікар, оглянувши хвору. — Прийме ліки, трохи полежить, і все пройде.

Лікар виписав рецепт, а Баоюй велів не гаючись приготувати ліки. Після того як Сіжень їх прийняла, Баоюй звелів укрити її тепліше, щоб гарненько пропотіла, а сам вирушив провідати Дайюй.

Дайюй відпочивала по обіді, і служниці займалися хто чим. У будинку стояла тиша.

Баоюй відсунув шовкову фіранку на дверях, увійшов і заходився термосити Дайюй:

— Дорога сестрице, не встигла попоїсти, і відразу спати!

— Пішов би краще прогулявся, — сказала, прокинувшись, Дайюй. — Я всю ніч не спала й почуваюся зовсім розбитою.

— Утома — дрібниці, — заперечив Баоюй, — а от спати після їжі шкідливо! Зараз я тебе розважу, і дрімота відразу пройде.

Дайюй заплющила очі й відповіла:

— Я зовсім не сплю, просто хочу відпочити. А ти погуляй!

— Куди я піду? З іншими мені нудно, — не вгамовувався Баоюй.

— Тоді сиди сумирно, — посміхнулася Дайюй, — побалакаємо трохи!

— Я теж ляжу, — заявив Баоюй.

— Ну що ж, лягай!

— Немає подушки, — сказав Баоюй. — Я на твою ляжу!

— От іще вигадав! — невдоволено мовила Дайюй. — Хіба в сусідній кімнаті немає подушок?! Принеси собі й лягай!

Баоюй вийшов і негайно ж вернувся.

— Мені не треба таких подушок, — заявив він. — Після якихось брудних бабів!

Дайюй округлила очі й навіть підвелася:

— Ти воістину моя зла зірка! Гаразд уже, візьми цю!

Вона кинула йому