Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Я тебе не відпущу! — рішуче заявив Баоюй. — І ти нічого не зможеш зробити!

— Немає такого закону! — заперечила Сіжень. — Навіть з імператорського палацу дівчат-служниць відпускають за твердо встановленими правилами: на скільки років узяли, через стільки й відпускають. А вже у вашій родині й поготів.

Баоюй замислився. Сіжень міркувала цілком розумно, і заперечити було нічого.

— А якщо стара пані не відпустить? — запитав, помовчавши, Баоюй.

— Стара пані? — здивувалася Сіжень. — Якби припала я до серця їй або твоїй матінці, вони заплатили б нашій сім’ї ще кілька лянів срібла, і я змогла б залишитися. Таке буває. Але є служниці набагато кращі за мене. Ще маленькою була я в служінні у старої пані, потім у старшої панянки Ши Сян’юнь, зараз прислужую тобі. І якщо рідні хочуть, щоб я повернулася додому, вам варто було б, мабуть, мене відпустити без усякого викупу. І вже зовсім нерозумно говорити про те, що ти мене не відпустиш, тому що я тобі добре служу. Я й маю добре служити, інакше бути не може. А піду, заміна завжди знайдеться.

Розуміючи всю справедливість її слів, Баоюй зовсім засмутився:

— Але я хочу, щоб ти залишилась, і нема чого бабусі розмовляти із твоєю матір’ю! Ми дамо їй більше грошей, і нікуди вона тебе не відвезе.

— Звичайно, силоміць мене мама не відвозитиме! — погодилася Сіжень. — З нею можна домовитися, тим більше якщо дати грошей. А не дасте, вона теж не сперечатиметься. Щоправда, у вашій родині таких випадків не було! Людина — не річ, яку можна купити, щедро заплативши продавцеві, але який сенс залишати мене просто так, розлучати без усякої причини з рідними? Ні твоя бабуся, ні твоя матінка на таке не погодяться.

Баоюй подумав, а потім мовив:

— Виходить, ти остаточно вирішила піти?

— Остаточно, — відповіла Сіжень.

Баоюй знову поринув у роздуми: «Хто міг припустити, що ця дівчина виявиться настільки байдужою й забуде про обов’язок?»

— Що ж! — вимовив він зітхнувши. — Знав би я наперед, що так буде, не став би тебе домагатися! Адже я сиротою залишаюся!

Із цими словами він, зовсім убитий, ліг на ліжко.

А Сіжень, треба вам сказати, почувши, що мати з братом збираються її викуповувати, заявила, що до самої смерті не повернеться додому.

— Коли у вас не було чого їсти, — сказала дівчина, — ви продали мене за кілька лянів срібла. А то з голоду вмерли б. Вам пощастило. І мені теж. Я служниця, а їм із панського столу, ніхто не б’є мене, не лає. А ви упорядкували господарство, грошенят підзбирали, незважаючи на те, що вмер батько. Але мало що може трапитися, знову заявляться труднощі, а вдруге продати мене ви не зможете. Вважайте, що я померла. — Вона сплакнула.

Сіжень була непохитна, і мати з братом зрештою погодилися. До того ж за договором Сіжень було продано навічно, але рідні її мали намір скористатися добротою панів Цзя, які не стали б вимагати викуп. У палаці Жунго зі служницями добре обходились, і дівчата, що прислужували в кімнатах старших і молодших панів, були в кращому становищі, ніж дочки в бідних сім’ях. Це, мабуть, і стало головною причиною того, що рідні Сіжень вирішили більше не думати про викуп дівчини.

А вже коли приїхав Баоюй і вони зрозуміли, які стосунки в молодого пана із Сіжень, у них наче камінь упав із душі й навіть з’явилися честолюбні мрії.

Сіжень зовсім іще дівчинкою помітила, що в Баоюя якийсь дивний характер і капризи зовсім не такі, як в інших дітей, та й узагалі багато всяких примх. Улюбленець бабусі, що не боявся ні батька, ні матері, Баоюй останнім часом зовсім розпустився. Переконати його в чому-небудь було неможливо, і Сіжень, почавши розмову про викуп, вирішила випробувати Баоюя, щоб потім йому вичитати. Але, побачивши, як він засмутився, сама занепала духом.

Річ у тім, що Сіжень зовсім не збиралась їсти каштани, просто вона боялась, як би не вийшла така ж історія, як із Цяньсюе через чай, і вирішила розважити Баоюя. Наказавши служницям забрати каштани, вона пішла подивитися, що він робить. Помітивши на його обличчі сліди сліз, Сіжень усміхнулася:

— Не засмучуйся! Якщо хочеш, я залишуся!

Баоюй одразу повеселішав:

— Я не можу висловити, як мені хочеться, щоб ти була зі мною! Невже ти не розумієш?

— Розумію! Нам добре одне з одним! — з усмішкою погодилася Сіжень. — Але якщо ти й справді хочеш, аби я залишилась, одного твого бажання недостатньо. Виконаєш три моїх умови, я ніколи з тобою не розлучуся, якщо навіть мені буде загрожувати смерть!