Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам 📚 - Українською

Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мир хатам, війна палацам" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 126 127 128 ... 242
Перейти на сторінку:

Винниченко зовсім остовпів. Такого він ніяк не сподівався. Цей чортів патлач зараз ще встругне, чого доброго, справжній молебень о ниспосланії… Господи! Що ж воно таке? Він же, Винниченко, — освічений атеїст, а тут — до нього ж — правлять молебень.

Молебень, справді, почався — о ниспосланії, і правив його архієрей українською мовою. Це вперше українська мова залунала з церковного амвона на Україні.

Це був таки історичний факт, — і це трохи потішило Винниченка. Все ж таки, що не кажіть, а релігія — хоча й опіум для народу, але ж — одвічна і щиронародна традиція: тут вже нічого не скажеш…

Винниченко похилив голову і позирав навсібіч спідлоба. Поруч стояв Петлюра, теж, отже, соціал–демократ: стояв, закинувши голову величаво назад і заклавши руку по–наполеонівському за борт френча. З другого боку Грушевський — теж, либонь, атеїст, в кожному разі вже другий місяць член партії соціалістів–революціонерів — заливався слізьми і навіть підспівував: «Подай, Господи; подай, Господи…» Стояли довкола інші члени Центральної Ради — соціал–демократи, соціал–революціонери, навіть бундівці — і нічого: потупили очі, та й вже.

Винниченко позирнув і назад — туди, де згрудились дядьки, делегати селянського з'їзду. Вони теж слухали урочисту відправу на колінах. Щойно сьогодні вранці вони прийняли свої ухвали. Ухвали були такі. Признати єдиною владою на Україні — Центральну Раду. Домагатися, щоб визнав її українською владою і Тимчасовий уряд. Оголосити президію селянського з'їзду — «Українською радою селянських депутатів»… Адже в Петрограді щойно теж відбувся всеросійський з'їзд селян і обрав з–поміж себе «Всероссийский совет крестьянских депутатов». Ухвалили доручити Раді селянських депутатів разом із Центральною Радою домогтися здійснення гасла: українська земля — українським селянам. А Установчі збори нехай вже вирішать — коли і яким способом здійснити розподіл поміщицької землі. Після того обрано й представників — на поповнення селянами–хліборобами складу Центральної Ради… Тепер, по трудах праведних, делегати молились — на чудовому, урочистому молебні, на якому їм ще ніколи не доводилось молитись. Молились о ниспосланії та дарованії: щоб Господь Бог подав виконання їх ухвалам, щоб ниспослав здійснення їхніх одвічних прагнень, щоб дарував володіння землею, земелькою, матінкою–землицею — по змозі й по потребі.

— Дрібнобуржуазна стихія! — констатував Винниченко. — Морок одвічних власницьких поривань селюка, молох жадоби землевласництва — прямісінький шлях у сільського глитая!

Ні, ні! Він, Винниченко, — за життя без хлопа і пана! Без пана і хлопа! Тільки це гасло було слушне за часів Хмельниччини, а нині, в вік капіталізму, на часі інше: за гегемонію пролетаріату!..

І Винниченко вже вирішив: Центральну Раду треба негайно демократизувати. Завтра ж він скличе лідерів української соціал–демократії: треба зібрати «Робітничий з'їзд», як–от цей селянський. З'їзд — українських пролетарів. Точніше — пролетарів–українців, а не росіян. Цей з'їзд теж добере депутатів. Центральна Рада, таким чином, пролетаризується. І тоді — хай тоді відступиться ця дрібнобуржуазна, власницька стихія…



7

А стихія тимчасом стояла на колінах і молилась.

Серед стихії стояв навколішках та молився і Оксентій Нечипорук. Його — делегата від «Селянської спілки» в Бородянці — теж обрали сьогодні членом Центральної Ради.

Трапилося це так. Коли виговорено вже на з'їзді все, коли схвалено резолюцію про те, що разом із Центральною Радою клопотатися вирішенням земельного питання, і головуючий звівся, щоб це питання закрити, — тоді й не стерпів Оксентій Нечипорук і зажадав слова й собі. Він вийшов на трибуну — вперше за все життя перед таким зборищем народу — і запитав:

— То як же буде, люди добрі, пани–добродії і товариші–громадяни? Наріжуть мужикові землі, а чи ні? Земля ж, вона нам, мужикам, — перве діло! От, приміром, скажу про себе: чиншової обробляю дві десятини, але власної — теж тільки дві, а синів у мене двоє, наспів час виділяти. Що ж на кожний голодний рот припаде? Га? То як же воно буде, православні християни?

З'їзд заворушився, загомонів. Таких, як Оксентій, на з'їзді було чимало — не самі статечні хазяї. Загукали:

— До ладу! В око вліпив! Хай наріжуть землі!..

Та головуючий закалатав у дзвіночок, і коли встановилася сяка–така тиша, лагідно пояснив нерозумному дядькові, що всі ж ці три дні на з'їзді тільки ж про те й говорено, вже й ухвали відповідні прийнято, а товариш, мабуть, прослухав, коли недочуває, чи не розібрав: буде земля, от нехай тільки Установчі збори…

— Сідайте, товаришу! — закінчив головуючий зовсім приязно, голосом — хоч до рани клади. — Бо зразу й будемо переходити до другого важливого питання.

А другим і було обрання членів до Центральної Ради.

І останнім у списку кандидатів президія зразу й дописала селянина — як ваше прізвище, звідкіля ви, пане–товаришу? — Нечипорука Оксентія з Бородянки: люди його підтримували, як говорив, — їм приємно буде,

1 ... 126 127 128 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мир хатам, війна палацам"