Читати книгу - "Йдемо зі мною, Василино, Ольга Островська"

Після того, як по дорозі Арід мені коротко розповів, що на нас, і на мене зокрема, чекає на Вищому міжнародному суді Ільмондара, я ще більше, ніж до цього, почала асоціювати його з нашим земним Гаазьким судом. Він також покликаний вирішувати міжнародні конфлікти мирним шляхом, до його складу також входять судді з різних країн, але лише десять, а не п'ятнадцять, як у Гаазі.

Розташований він на нейтральній території на невеликому острові, що не належить жодній із держав Ільмондара. І якщо в міжнародному суді ООН сторонами справ, що розглядаються, можуть бути тільки цілі держави, то в куардівському аналогу судитися між собою можуть і окремі особи, що належать до різних народів, якщо їх конфлікт зачіпає інтереси держав і не може бути вирішений на рівні місцевих законодавств, як, наприклад, конфлікт між правителями Занагара та Лайтазі.

Вирушили ми туди цілим кортежем. Велика шикарна карнота більше схожа на якийсь фантастичний літак, у якому ми полетіли з Арідом у компанії Рока і Шада. І шість чорних летючих дрібніших машин, що оточили нас у небі, утворивши цим справжній щит. .

І ось я сиджу в такій собі кімнаті для свідків, звичайно окремій, і чекаю, коли мене викличуть. Арід категорично відкинув ідею, щоб я з самого початку сиділа з ним у залі суду. Сказав, що це небезпечно для мого здоров'я і навіть слухати не став моїх заперечень.

Очікування для мене, слід сказати, постаралися зробити максимально комфортним. Кімната більше нагадує світську вітальню зі зручними кріслами та диванчиками, на столику стоїть таця з чаєм та солодощами, і лежить величезний талмуд з міжнародного права Ільмондара, який я чесно спробувала почитати, але від нервів не змогла просунутися далі за десяту сторінку по діагоналі.

І ось сиджу чекаю... Вже досить довго.

Моя доблесна охорона з шести дуже грізних на вигляд куардів, що розподілилися по кімнаті, жодних ознак хвилювання не демонструє, отже, за ідеєю, все йде як треба. Або вони просто добре покерфейс тримають.

А я вже якось нервувати починаю. І навіть з'являються боягузливі думки, що дарма я так уперто домагалася згоди Аріда на мою присутність тут. Він же і без мене чудово впорається. У цьому я абсолютно певна.

Але... я згадую той страх, що пережила, ті страждання, викрадення, палац Кайтана, аукціон і цих тварюк, що злетілися на нього, як зграя стерв’ятників. Уявляю, як почували себе інші викрадені дівчата, яким не пощастило так, як мені, і їх навіть особлива цінність фуенти не захищала від жорстокості работоргівців. І розумію, що просто зобов'язана піти туди й зробити свій внесок у цю важливу справу, в перемогу справедливості, як би пафосно це не звучало. Інакше я просто поважати себе перестану.

І розраховувати на те, що чоловік буде зі мною потім рахуватися, якщо я зараз не зроблю цього, точно буде наївним. Не знаю ще, як я впораюся з роллю імператриці Занагара, але відчуваю, що почати маю саме сьогодні.

Ну і ще я... Дуже хочу, щоб Арід мною пишався.

Немов у відповідь на мої думки, вхідні двері тихо відчиняються, і на порозі з'являється він сам. Побачивши чоловіка, я різко схоплююсь з диванчика, мало не впустивши на підлогу талмуд з правознавства.

− Ну що? Все гаразд? – з хвилюванням стискаю руки, спостерігаючи, як він наближається до мене.

– Звісно. Все йде саме так, як я і розраховував, – повідомляє зі спокійною впевненістю, простягаючи мені руку.

І як тільки я вкладаю в неї свою, відразу опиняюся в обіймах коханого.

− Ходімо. Твій вихід, моя імператрице, – усміхається, нагородивши палким поцілунком.

І зараз це звернення мене зовсім не лякає і не напружує, а навпаки вселяє впевненість. Тим паче, коли він так це говорить. Навіть мурашки по шкірі.

Виходимо з кімнати, тримаючись за руки. Охорона пильно слідує за нами, попереду нас, з обох боків від нас, змушуючи мене повною мірою відчути себе дуже важливою і дуже охоронюваною персоною. І це відчуття лише посилюється по дорозі, коли в наш бік повертаються всі зустрічні, відверто витріщаючись.

Нарешті перед нами відчиняються високі двостулкові двері, що ведуть до зали суду.

Ми ступаємо у величезне приміщення з високою склепінчастою стелею, білими колонами, балконами по периметру та великими вікнами, через які видно чисте блакитне небо. Попереду височить довга трибуна, вигнута півколом, за якою сидять десять куардів у чорних мантіях. А з обох боків від проходу в кілька рядів стоять крісла для присутніх.

І здається, що абсолютно всі у цьому залі зараз дивляться на мене. І судді, і ці присутні, і… Хасмієр, що сидить у передньому ряду зліва.

Це за відчуттями раптово так сильно нагадує мені аукціон, що я ледве не застигаю переляканим бовваном, як тоді на вершині сходів, відчуваючи, як серце збоїться, сковане страхом. Але мою долоню підбадьорливо стискає міцна рука чоловіка, я відчуваю, як огортає мене захисним коконом його енергія, оксамитовою ласкою заспокоюючи напружені нерви, і моє дихання поступово вирівнюється, а раптовий напад паніки відступає.

Це не аукціон. А я не рабиня і більше не беззахисна перед сильними цього світу. Я прийшла сюди, щоби розповісти правду.

У тиші, що запанувала в залі, наші кроки мені здаються надто гучними. Особливо частий цокіт моїх шпильок. У приталеній сукні кольору шампанського з вузькою спідницею рибкою крок у мене сам собою виходить досить жіночним, постава королівською, а підборіддя гордо піднесеним. Адже не дарма я півдня витратила на наведення зовнішнього лиску під делікатним наставництвом сьєри Естері, яка погодилася допомогти мені в цій справі.

По ідеї, я зараз маю виглядати, як тендітна і ніжна квіточка поруч зі своїм великим грізним куардом. На це покликана працювати й сама сукня, і природний непомітний макіяж, і зі смаком підібрані прикраси, і навіть витончена невагома діадема в красиво завитому розпущеному волоссі. Почуватися королевою, коли виглядаєш, як королева поруч зі своїм вінценосним чоловіком, виявилося не так вже й складно.