Читати книгу - "Останній дон"

Кросс Де Лена збагнув, що постав перед величезними проблемами. Він знав, що Джім Лоузі бере хабарі від «родини» Клерікуціо. Що він дістає п'ятдесят тисяч щорічно як платню і має винагороди за окремі завдання, проте жодне з них не полягало в убивстві. Кроссові цього було досить, щоб зробити остаточний присуд. Данте й Лоузі вбили його батька. Дійти такого присуду йому було легко, його не зв'язували норми доказового права. Весь його вишкіл у «родині» Клерікуціо допоміг йому визнати їх винуватцями. Він знав вправність і вдачу свого батька, жоден грабіжник не підступився б до нього. Крім того, він знав кмітливість і вдачу Данте, знав про його неприязнь до батька.

Отже, постає велике запитання: Данте діяв з власної волі, а чи дон звелів убити його батька? Але Клерікуціо не мали причин для вбивства: батько був вірний «родині» понад сорок років і становив один із важливих чинників її злету. Саме під його орудою відбулася війна з Сантадіо. І Кросс вже не вперше дивувався, чому жодна жива душа ніколи не розказувала йому про подробиці цієї війни — ні батько, ні Ґроневельт, ні Джорджіо, ні Петі або Вінсент.

Кросс що довше думав, то дужче переконувався: дон не докладав своїх рук до вбивства його батька. Дон Доменіко дотримувався дуже консервативних звичаїв. За вірну службу він винагороджував, та аж ніяк не карав. Він був украй, аж до жорстокості, справедливий. Але все переважував вирішальний доказ: убивши Піппі, він нізащо б не залишив на цьому світі й Кросса. Це доказ донової невинності.

Дон Доменіко вірив у Бога, часом вірив у долю, проте ніколи не вірив у збіг обставин. Дон ніколи б не повірив у такий дивовижний збіг: адже саме Джім Лоузі виявився поліцаєм, який убив грабіжника, що застрелив Піппі. Дон напевне провів власне розслідування й розкрив зв'язок Данте з Лоузі. І він знає не тільки про винність Данте, а й про його мотиви.

А що як звернутись до Рози-Марії, Дантової матері? Може, вона щось знає? Коли вона почула про смерть Піппі, з нею стався найтяжчий напад, вона лементувала й зойкала, невпинно плакала, тож дон відіслав її до Іст-Гемптонської психіатричної клініки, яку він заснував багато років тому. Вона зоставатиметься там принаймні місяць.

Дон завжди забороняв провідувати Розу-Марію в клініці, даючи дозвіл тільки Данте, Джорджіо, Вінсентові та Петі. Але Кросс не раз посилав їй квіти та кошики фруктів. Що ж, у біса, так розбурхало Розу-Марію? Чи то вона знає про винність Данте, зрозуміла його мотиви? Тут Кроссові пригадалися слова дона, що Данте стане його наступником. Лиховісний знак. Кросс постановив провідати Розу-Марію в клініці, незважаючи на донову заборону. Він поїде з квітами й фруктами, шоколадом і сиром, з щирою прихильністю, але з потаємним наміром хитрощами примусити її виказати свого сина.

Через два дні Кросс увійшов до вестибюлю психіатричної клініки в Іст-Гемптоні. На дверях стояло двоє охоронців, один з них провів його до бюрка чергової сестри.

За бюрком сиділа добре вбрана жінка середніх літ. Почувши про мету Кроссового візиту, вона чарівно всміхнулась і сказала, що доведеться з півгодини почекати, бо Роза-Марія виконує незначні медичні процедури. Його сповістять, коли вони закінчаться.

Кросс сів у почекальні біля бюрка чергової сестри, та кімната прилягала до вестибюлю, всередині стояли столи та м'які фотелі. Взяв зі столу якесь число голлівудського часопису. Читаючи, натрапив на статтю про Джіма Лоузі, лос-анджелеського героя-детектива. Стаття докладно розказувала про його героїчні звитяги, увінчані вбивством грабіжника-вбивці Марлоу. Кросса здивували дві речі. По-перше, його батька представили як власника фінансового агентства, типову безпорадну жертву брутального злочинця. По-друге, стаття ненастанно стверджувала, що якби було більше таких поліцаїв, як Джім Лоузі, вулична злочинність була б приборкана.

Медсестра поляскала його по плечу. Погляд у неї був твердий та суворий, проте вона приязно всміхнулася:

— Я проведу вас.

Кросс узяв коробку цукерок та квіти, наготовані для хворої, і пішов за сестрою спершу невеличким прогоном сходів, а потім довгим коридором, усіяним дверима. Біля останніх дверей сестра дістала універсального ключа, відкрила замок, пустила Кросса всередину й замкнула за ним двері.

Роза-Марія, вбрана в сірий халат, охайно зачесана й заплетена, дивилася невеличкий телевізор. Побачивши Кросса, зірвалася з тапчана і з плачем кинулася в його обійми. Кросс поцілував її в щоку і поклав цукерки та квіти.

— Ох, ти прийшов провідати мене, а я гадала, ти мене зненавидів за те, що я заподіяла твоєму батькові.

— Моєму батькові ви нічого не заподіяли, — промовив Кросс, підводячи її назад до тапчана. Потім вимкнув телевізор і став навколішки біля тапчана. — Я переживав за вас.

— Ти завжди був такий гарний, — сказала Роза-Марія, випроставши руку й погладивши його по голові. — Мені була ненависна думка, що ти син такого батька. Я б раділа, якби він помер, але я завжди знала, що станеться щось страхітливе. Я небо і землю виповнила отрутою, що мала доконати його. Як ти гадаєш, мій батько не розгнівається за це?

— Дон — справедливий чоловік, — відповів Кросс, — вас він ніколи не звинуватить.

— Він пошив тебе в дурні так само, як дурив геть усіх. Ніколи не довіряй йому. Він зрадив свою власну доньку, зрадив свого онука і зрадив свого небожа Піппі... А тепер він зрадить тебе.

Роза-Марія перейшла майже на крик, і Кросс злякався, що з нею станеться один з її нападів.

— Тітонько Po, заспокойтеся, — вмовляв її Кросс. — Тільки скажіть мені, що вас так розхвилювало, чому ви були змушені опинитись у клініці? — Він зазирнув їй у вічі й подумав, яка ж вона була гарна замолоду, в її очах іще досі зберігалася невинність.

— Нехай вони розкажуть тобі про війну з Сантадіо, — прошепотіла Роза-Марія,— і тоді ти зрозумієш геть усе. — Вона глянула повз Кросса, а потім затулила руками голову. Кросс обернувся. Двері були відчинені, в кімнаті мовчки стояли Вінсент і Петі. Роза-Марія зіскочила з тапчана, забігла до спальні й захряснула за собою двері.

На гранітному обличчі Вінсента проступали жалощі й розпач.

— Господи Ісусе, — промовив він, підходячи до дверей спальні і стукаючи, а