Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » На лезі клинка 📚 - Українською

Читати книгу - "На лезі клинка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На лезі клинка" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128 129 ... 166
Перейти на сторінку:
class="p1">«Стільки сходів, і заради чого?»

Коли Глокта зрештою дістався дверей, Сульт пихато роздивлявся сувій.

— Ідеальна аудиторія, — бурмотів він, коли масивні двері з клацанням зачинились.

На Півночі власні карли вождя щовечора вечеряли з ним у залі. Жінки приносили страви у дерев'яних мисках. Ти наколював кусні м'яса на ніж, ним же їх розрізав, а тоді запихав пальцями шматки у рот. Якщо ти знаходив якусь кістку або хрящик, то кидав на солому під ногами, для собак. Столом, якщо такий був, слугували зазвичай декілька абияк обструганих дощок, поцяткованих плямами і зарубками від ножів. На довгих лавах сиділи карли, а один-два стільці могли займати Імениті. Там було темно, особливо довгими зимами, і курно від багаття та люльок з чагою. Там часто співали пісень, зазвичай вигукували несерйозні образи, іноді перекрикувалися серйозними, і завжди багато пили. Єдиним правилом було дочекатись вождя, а тоді вже починати.

Лоґен не знав, які правила діяли тут, але здогадувався, що їх була ціла купа.

Гості сиділи навколо трьох довгих столів, розставлених півколом — людей шістдесят чи більше. Кожен мав власне крісло, темне дерево стільниць було начищене до дзеркального блиску, і завдяки сотням свічок, розставлених по стінах і столах, Лоґен бачив розмитий обрис власного обличчя. Перед кожним гостем лежало щонайменше три тупих ножі і ще кілька штуковин, в тому числі великий плаский диск з блискучого металу, призначення якого залишалося для Лоґена загадкою.

Не було ні криків, ні тим паче співів. Натомість залою ширилося тихе, яку вулику, гудіння — шепіт людей, що нахилялися одне до одного, немовби для того, аби обмінятися секретами. Одяг їхній був ще чудніший. Старці, незважаючи на спеку, були вдягнені в масивні мантії чорного, червоного та золотого кольорів, оздоблені блискучим хутром. Молодики повтискувались у вузькі яскраво-червоні, зелені чи сині жакети, прикрашені шнурками та кутасами із золотих і срібних ниток. Жінки були обвішані ланцюжками і перснями з блискучого золота і сяючих діаманті в, одягнені у дивні сукні з барвистого сукна, які в одних місцях напиналися, в інших болісно звужувались, а деякі частини тіла взагалі зоставались оголеними.

Навіть слуги були одягнені, як лорди. Вони снували навколо столів і мовчки нахилялись, наповнюючи кубки неміцним солодким вином. Лоґен вже трохи напився, тож яскрава зала у його очах тепер приємно сяяла.

Чого тут не вистачало, так це їжі. Лоґен не мав ріски в роті ще з самого ранку, тож у його шлунку постійно бурчало. Він поглядав на глечики з рослинами, що стояли на столах перед гостями. Із них стирчали яскраві квіти, і вигляд у них був не надто їстівний, але зрештою у цій країні їли ще дивнішу їжу.

Йому не залишалося нічого, крім як спробувати. Він висмикнув одну штуку із глечика: довгу зелену рослину з жовтою квіткою на кінці. Він куснув край стебла. Воно було водянистим і позбавленим смаку, але хрумким. Він відкусив більший шматок і без особливого задоволення взявся жувати його.

— Навряд чи вони їстівні.

Лоґен обернувся, вражений почутою тут північною говіркою, як і тим, що з ним узагалі заговорили. Його сусід, високий, худорлявий чоловік з різко окресленим, покраяним борознами обличчям, нахилився до нього, ніяково всміхаючись. Він здався Лоґену віддалено знайомим. Чоловік був на змаганні — подавав клинки хлопцеві, котрий раніше вартував біля брами.

— А-а, — пробурмотів Лоґен з набитим ротом. — Смак рослини дедалі гіршав. — Перепрошую, — сказав він, зрештою ковтнувши, — я не дуже знаюся на цих речах.

— Та я, чесно кажучи, теж. Яке воно на смак?

— Паскудне.

Логен невпевнено тримав пальцями недоїдену квітку. Кахляна підлога була бездоганно чистою. Кидати рослину під стіл здавалося сумнівним рішенням. Собак тут також не було, але навіть якби й були, він сумнівався, що вони б таке їли. Собаці би вистачило клепки, на відміну від нього. Він поклав рослину на металеву таріль і витер пальці об груди, сподіваючись, що ніхто цього не помітив.

— Мене звуть Вест, — назвався чоловік, простягаючи руку. — Я родом з Енґлії.

Лоґен поручкався.

— Дев'ятипалий, з клану бріннів. Народився на північ від Високогір'я.

— Дев'ятипалий?

Лоґен продемонстрував обрубок пальця, і чоловік кивнув.

— А, зрозуміло. — Він усміхнувся так, наче згадав щось веселе. — Колись, ще в Енґлії, я чув пісню про дев'ятипалого чоловіка. Як же його звали? Кривава Дев'ятка! Точно! — Лоґен відчув, як його усмішка почала зникати. — Типова північна пісня, знаєш, про жорстокість і таке інше. Він зітнув гори голів, цей Кривава Дев'ятка, спалював міста і мішав кров з пивом абощо. Це ж не ти був, га?

Чоловік жартував. Лоґен нервово засміявся.

— Ні-ні, я ніколи про нього не чув, — відхрестився він, але, на щастя, Вест уже перейшов до наступної теми.

— Слухай, я бачу, ти в свій час пройшов кілька боїв.

— Так, кілька колотнеч мені траплялось.

Було безглуздо заперечувати очевидне.

— Ти знаєш цього типа, якого називають королем північан? Чоловіка на ймення Бетод?

Лоґен скосив очі вбік.

— Знаю.

— Ти воював проти нього?

Логен скривився. В роті зоставався кислий присмак рослини. Він зробив ковток із кубка.

— Гірше, — поволі відказав він, опускаючи кубок на стіл. — Я воював за нього.

Це, схоже, лише збурило цікавість чоловіка.

— Отже, ти знаєш про його тактику і військо. Про те, як він веде війну?

Логен кивнув.

— Що ти можеш розповісти мені про нього?

— Що він — найпідступніший і найбезжальніший противник, який не знає ні сумнівів, ні пощади. Повір мені, я ненавиджу цього чоловіка, але такого отамана, як він, не було ще з часів Скарлінґа Худлеса. В ньому є щось таке, за що його люди поважають, чи бояться, чи принаймні підкоряються. Бетод може зігнати зі своїх воїнів сім потів, щоб тільки прийти на поле битви першим і зайняти вигідніші позиції, але стараються вони тому, що він приносить перемоги. Коли треба, Бетод обережний, а коли треба — безстрашний, і він не промине жодної деталі. Він обожнює всілякі воєнні хитрощі — пастки і засідки, фальшиві атаки й обманні маневри, раптові напади на непідготовленого ворога. Шукай його там, де не очікуєш знайти, і готуйся, що він буде найсильнішим там, де видається найслабшим. Найбільше стережись його тоді, коли він начебто збирається втікати. Більшість людей його боїться, а ті, котрі не бояться — дурні.

Логен взяв із тарілки квітку і почав ламати стебло

1 ... 127 128 129 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На лезі клинка"