Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

– Вона не може відповісти із заклеєним ротом!

– Це риторичні питання, партнере. Якби їй хотілося спілкуватись, вона не покусала б тебе, не облила б мене окропом і не спробувала б заколотися брудною голкою. Не жалій її. Шприц напевне призначався для твоєї любої Віти.

– Ми не знаємо цього.

– Угу, грай у справедливість. Тіолейне, я занадто багато часу проводжу поруч із тобою, щоб обдуритися твоїми заморочками. Ти першим вдерся до будинку Женев’єв, першим спіймав удар і першим сповив нашу давню знайому як немовля. Якщо це не через землянку, то, боюсь, у тобі прокинувся садист.

– Вона не залишила мені вибору!

– Яка саме «вона»? Та, що надкусила вухо, чи та, що насолоджується життям поруч з вісімдесятивідсотково закоханим Віктором?

– Уже вісімдесят?!

– Самому не віриться. А починалося все так сумно і безперспективно… Не здивуюсь, якщо виявиться, що їхня зустріч була не помилкою планування, а успішним результатом.

– Шарашко!

– Облиш, ти ж постійно перевіряєш ризики. Вище тридцяти-сорока жодного разу не піднімалося. Для всепоглинаючого кохання це допустимо. Що, вельмишановна Женев’єв? У тебе з’явилося бажання розмовляти? Точно? Ніяких плювків, кусання за пальці і прокльонів? Гаразд, спробуємо поспілкуватися. Готова? Не кричи, добре? Сусіди в тебе чуйні, поліцію викличуть… Мені подобається це місто, Женев’єв. Обійдемося без необхідності поповнювати його лишнім трупом.