Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

23 березня, 12.10

вул. Лісова

Погода погіршилася. Пролітав невеликий сніг, на вітрове скло падала мжичка, від завивань вітру в кронах дерев не рятував навіть добре захищений салон автомобіля.

Віті спало на думку, що вона – як героїня шпигунського фільму, що потрапила під підозру і тепер під постійним стеженням. Здавалося, на сріблястий джип дивляться всі: і Маша від скляних дверей, і Ася з відчиненого вікна, і Дмитро з ґанку, і незнайома продавчиня з сусідньої крамнички, і чудернацький містер Грей з кондитерської, і якийсь чоловік із фотоапаратом, і схована під капюшоном людина невизначеної статі з найближчої лавки, і дві ворони з клена…

Ні, це вже нагадувало параною!

Віта наказала собі не займатися дурницями, тим паче Віктора чужа увага зовсім не хвилювала.

– Навіщо ви тут? Навіщо?!

– Щоб побачити тебе, Аліно.

«В розпал робочого дня, ну-ну. Щось не віриться. У тебе ж напевно своїх справ вистачає. Це навіть якщо врахувати твою уявну закоханість», – промайнула скептична думка.

Але слова Елли про сімдесят відсотків імовірності застрягли в пам’яті і вперто натякали: «А раптом це не брехня?».

– Розкажіть про Женев’єв.

На обличчі Віктора не здригнувся жоден м’яз.

– Елла поділилася старою історією? – Голос рівний і водночас напружений.

– Так.

– Навіщо ж питати, якщо все знаєш?

– Цікаво порівняти ваші версії.

Зуби Віктора скрипнули:

– А якщо почуєш неточності?

– Є ще й офіційний варіант, пам’ятаєте? І версія від Олександра Петровича, – останнє Віта придумала на ходу. – Мені хочеться зрозуміти, якої історії притримуєтесь ви.

– Шукаєш привід сказати мені «ні»? Не турбуйся, Аліно. Якщо тебе від мене нудить, нав’язуватися не буду.

«Ну що за збочена логіка?» – Віта відвернулась до вікна і з невдоволенням помітила, що до спостережного пункту Асі приєдналася нова секретарка.

Як Віктору вдавалося завжди зводити все до себе улюбленого? Йшлося ж про трагедію десятирічної давності, в якій загинули кілька людей! З огляду на те, що головну роль тоді зіграла ображена шаєннка, було нескладно повірити у вбивства. Або в підроблений збіг обставин, що призвів до трьох смертей, що теж лякало до чортиків.

– Оскільки тепер Жені – і моя проблема, я хочу дізнатися про неї більше, – Віта намагалась говорити м’яко, але вимогливо. – І ви мені не огидні. Просто… Ми занадто різні. У нас немає ні спільних інтересів, ні захоплень, ні навіть…

«Елементарного потягу одне до одного», – крутилось на язику, але в останню мить вона стрималася.

Віктор, що грав роль закоханого покровителя, був ввічливий, милий, турботливий і… Еге ж, нема чого приховувати – подобався Віті в загальнолюдському сенсі слова. А ось Віктор, який доводив би неземну пристрасть, навряд чи припав би до душі.

– …ми познайомилися зовсім недавно, – фраза вийшла збентеженою й зім’ятою.

– Кажи за себе, Аліно. У мене таке відчуття, ніби я знаю тебе цілу вічність.

«Він ніколи не заговорить про Жені», – дійшло до Віти.

Буде тріпати язиком безкінечно, однак про минуле і словом не обмовиться.

– Я знайшов тобі квартиру. Пристойний район, дві кімнати, недавній ремонт і тихі сусіди. Ніяких розеток на ізоленті й холодних батарей. Розташована якраз на півдорозі між будинком твоїх батьків і роботою. З’їздимо, подивимось?

«Він не жартує», – заметушилася Віта.

Квартира – це не «підвезу», «запрошу на вечірку», «подарую туфлі», «познайомлюся з ріднею», а зовсім інший рівень стосунків.

І що відповісти?! Різка відмова Віктора образить, виверти роздратують… Як уникнути проблем?!

«Хоч би що-небудь трапилось!» – і «щось», як на замовлення, відбулося. Квітковий горщик впав на дах автомобіля, засипавши скло землею і поламаними стеблами.

– Не бійся, Аліно!

«Шарашко, Тіне, чому так грубо спрацьовано?» – здивувалася Віта, і не думаючи лякатись.

Але на даху, з якого впав горщик, виднілася не чоловіча фігура. Невисока жінка спокійно спостерігала за метушнею і не поспішала ховатись.

– Це не Женев’єв!

Віктор довго дивився на незнайомку. Потім посміхнувся.

– Йди, Аліно. Я заїду за тобою пізніше.

Коли його автомобіль від’їжджав, переднє пасажирське сидіння було зайняте.

***

23 березня, 12.20

вул. Південна, передмістя

– Шарашко, це вже занадто! Вона ж як я… Вона беззахисна! Досить того, що ми її зв’язали!

– Впевнений? А ось наша мила Женев’єв із тобою не згодна. Правда, красуне? Ні, дорогенька, в цьому світі укус не означає «так». Може, припиниш брикатися і скажеш, що в шприці? Отрута? Снодійне? Чи ти підібрала його на смітнику і розраховуєш заразити свою жертву інфекцією?