Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Мікаель хитнув головою.

— За весь наступний рік він приїжджав додому тільки на різдвяні канікули, і мені вдавалося триматися від нього подалі.

Між Різдвом і Новим роком я поїхала з Хенріком до Копенгагена. А під час літніх канікул у нас була Аніта. Я довірилася їй, вона весь час залишалася зі мною і стежила за тим, щоб Мартін до мене не наближався.

— А потім ви зустрілися на Йєрнвегсґатан.

Вона кивнула:

— Мені сказали, що він не приїде на родинну зустріч, а залишиться в Уппсалі. Проте він, очевидно, передумав, раптово з’явився на іншому боці вулиці й витріщився на мене. Він мені посміхнувся. У мене виникло відчуття кошмарного сну. Я вбила батька, а зараз усвідомила, що мені ніколи не позбутися брата. До цього моменту я подумувала накласти на себе руки. Та тут вирішила, що ліпше втекти.

Вона поглянула на Мікаеля майже весело:

— Навіть приємно нарешті розповісти правду. Тепер вам відомо все. Як же ви хочете скористатися своїми знаннями?

Розділ 27

Субота, 26 липня — понеділок, 28 липня

О десятій ранку Мікаель підібрав Лісбет Саландер біля її під’їзду на Лундаґатан й одвіз до крематорію Північного кладовища. Він супроводжував її й на церемонії прощання. Довгий час, крім Лісбет з Мікаелем і жінки-пастора, там нікого не було, та коли похоронна відправа вже почалася, у двері раптом прослизнув Драґан Арманський. Він коротко кивнув Мікаелю і став позаду Лісбет, обережно поклавши їй руку на плече. Вона хитнула головою, не озираючись на нього, ніби знала, хто підійшов до неї ззаду, і після цього немов перестала помічати їхню з Мікаелем присутність.

Лісбет нічого не розповідала про свою матір, але пастор, очевидно, поговорила з кимось із лікарні, де та померла, і Мікаель зрозумів, що причиною смерті став крововилив у мозок. За час усієї церемонії Лісбет не сказала ні слова. Пастор двічі збивалася, коли, звертаючись безпосередньо до Лісбет, яка дивилася їй просто в вічі, не отримувала відповіді. Коли все закінчилося, Лісбет розвернулася і пішла геть, не подякувавши і не попрощавшись. Мікаель з Драґаном глибоко зітхнули і покосилися один на одного. Вони не мали уявлення про те, що коїться у неї в голові.

— Їй дуже зле, — сказав Драґан.

— Це я вже зрозумів, — відповів Мікаель. — Добре, що ви прийшли.

— Я в цьому зовсім не впевнений.

Арманський пильно подивився на Мікаеля:

— Ви вирушаєте на північ? Приглядайте за нею.

Мікаель пообіцяв. Вийшовши з церкви, вони розлучилися.

Лісбет уже чекала в авто.

Їй довелося поїхати з Мікаелем до Хедестада, щоб забрати мотоцикл і обладнання, яке вона позичила в «Мілтон сек’юриті». Тільки коли вони минули Уппсалу, Лісбет порушила мовчанку і спитала, як минула поїздка до Австралії. Мікаель вийшов з літака в стокгольмському аеропорту Арланда напередодні пізно ввечері і спав усього кілька годин. Дорогою він виклав їй розповідь Харієт Ванґер. Лісбет Саландер сиділа мовчки і відкрила рота тільки через півгодини.

— Сука, — сказала вона.

— Хто?

— Бісова Харієт Ванґер. Якби вона що-небудь зробила в шістдесят шостому році, Мартін Ванґер не зміг би далі вбивати і ґвалтувати ще тридцять сім років.

— Харієт знала про вбивства, вчинені батьком, та й гадки не мала про те, що Мартін брав у них участь. Вона втікала від брата, який її ґвалтував і погрожував, якщо вона не підкорятиметься, розповісти про те, що вона втопила батька.

— Бридня собача.

Далі аж до Хедестада вони їхали мовчки. Лісбет була в особливо похмурому настрої. Мікаель спізнювався на домовлену зустріч і висадив її біля повороту на острів, запитавши, чи дочекається вона його повернення.

— Ти збираєшся тут ночувати? — спитала вона.

— Гадаю, так.

— Ти хочеш, щоб я була вдома, коли ти повернешся?

Він вийшов з машини, підійшов до Лісбет і обійняв її. Вона відштовхнула його майже з люттю. Мікаель відсахнувся.

— Лісбет, ти мій друг.

Вона подивилася на нього без жодного виразу:

— Ти хочеш, щоб я залишилася, щоб тобі було кого ввечері трахати?

Мікаель окинув її довгим поглядом. Потім розвернувся, сів у авто і завів мотор. Він опустив скло: вона вороже дивилася на нього.

— Я хотів бути тобі другом, — сказав він. — Якщо ти думаєш інакше, тобі немає чого чекати на моє повернення.

Коли Дірк Фруде ввів Мікаеля до палати, Хенрік Ванґер сидів повністю одягнений. Мікаель відразу запитав про його здоров’я.

— Мене збираються завтра відпустити на похорон Мартіна.

— Як багато розповів вам Дірк Фруде?

Хенрік опустив погляд:

— Він розповів про те, чим займалися Мартін і Готфрід. Як я зрозумів, усе набагато гірше, ніж я міг собі уявити.

— Мені відомо, що сталося з Харієт.

— Як вона померла?

— Харієт не померла. Вона жива. І мріє з вами побачитися, якщо ви цього захочете.

Хенрік Ванґер і Дірк Фруде витріщилися на Мікаеля так, ніби весь їхній світ цієї миті перевернувся.

— Знадобився певний час, щоб умовити її приїхати сюди, але вона жива, добре почувається і перебуває тут, у Хедестаді. Вона приїхала сьогодні вранці і може прийти сюди за годину. Звичайно, якщо ви захочете з нею зустрітися.

Мікаелю довелося знову розповісти всю історію від початку до кінця. Хенрік Ванґер слухав так жадібно, ніби це був новий варіант Нагірної проповіді. Лише іноді він укидав яке-небудь запитання або просив Мікаеля щось повторити. Дірк Фруде не промовив жодного слова.

Коли історія підійшла до кінця, старий довго сидів мовчки. Хоча лікарі й запевняли, що Хенрік Ванґер одужав від інфаркту, Мікаель боявся розповідати йому історію Харієт — він гадав, що для старого це буде заважке випробування. Проте Хенрік не виявляв жодних ознак душевного хвилювання, хіба що голос його звучав дещо невиразно, коли він нарешті заговорив.

— Бідолашна Харієт. Їй усе-таки треба було прийти до мене.

Мікаель подивився на годинник. Він показував за п’ять хвилин четверту.

— Ви хочете з нею зустрітися? Вона як і раніше боїться, що ви відвернетеся від неї, коли дізнаєтеся всю правду до кінця.

— А квіти? — спитав Хенрік.

— Я запитав її про це в літаку дорогою додому. З усієї сім’ї вона любила тільки одну людину — вас. Квіти, зрозуміло, надсилала вона. Харієт сподівалася таким чином дати вам зрозуміти, що вона жива і з нею все гаразд, не